Олександр Доронін

Олександр Макарійович Доронін (7 січня 1947, с. Петровка, нині Большеігнатовський район, Республіка Мордовія, Росія — 17 березня 2021) — ерзянський поет, прозаїк, літературознавець. Член СП РФ (1984). Народився в родині ерзянина Макарія Івановича Дороніна. У два роки втратив матір. Батько одружився вдруге. Закінчив Ічалковське педагогічне училище, Літературний інститут імені А. М. Горького (Москва, 1973). Працював головним редактором єдиного ерзяномовного журналу "Сятко" («Іскра»). Голова Спілки письменників Республіки Мордовія з 2000. Друкується з 1967. Автор збірок поезій сповідально-ліричного характеру «Чачома ёнкс» («Рідний край», 1972), «Од порань валдо» («Світло юності», 1984), «Велев кись юты седейгам» («Сільською стежкою», 1988). У творчості відчутний вплив ерзянських письменників міжвоєнного часу Васілія Радаєва (автор поеми «Сіяжар») і поета Ілька Мориця. 1992 — збірка проезій лірико-філософського змісту «Древо роду» (переклад московською мовою С.Макаров, В. Ґадаєв). Роман Дороніна «Кочкодыкесь — пакся нармунь» («Перепелиця — птах польовий», 1993) у формі ліричної хроніки розповідає про звільнення людського світогляду від комуністичних догм. Роман «Баягань сулейть» («Тіні дзвонів», 1995) змальовує життєвий шлях патріарха РПЦ Нікона, ерзя за національністю. Роздуми про духовний стан ерзянського народу складають основу збірки нарисів Дороніна «Кинть ютасы молицясь» («Шлях здолає той, хто йде» 1994). Третій роман «Кузьма Алєксєєв» вийшов 1998. Він відзначений Першою премією Товариства М. А. Кастрена (Фінляндія, 2000). Автор низки літературних портретів, передмов до багатотомних видань ерзянських класиків, також оригінальної публіцистики.