Світлана Проскуріна

У кіно Світлана Проскуріна дебютувала ще в 1982-му короткометражкою «Батьківський день», а в 1987 році зробила першу велику ігрову картину «Дитячий майданчик».

Прорив у долі режисера трапився в 1989 році, коли її друга ігрова стрічка «Випадковий вальс» перемогла у головному конкурсі на МКФ в Локарно, принісши російському кіно перший в його історії приз «Золотий леопард». Критики відзначили у фільмі деякий вплив вчителя Світлани — кінорежисера Іллі Авербаха (той же інтерес до зламаних жіночих характерів і доль) і в той же час підкреслювали інше ставлення Проскуріної до драматургії, її «відважне і жорстке авторське свавілля». У цій картині Світлана Проскуріна зважилася порвати з сюжетної формою, зосередившись на образотворчій та звуковій стороні твору.

Ще більш радикального переосмислення наративні закони кінодраматургії зазнали в наступній роботі Проскуріної «Відображення в дзеркалі» (1992), де вона спробувала засобами кіномови відтворити на екрані психологічний світ героя. Картина брала участь у престижній програмі «Двотижневик режисерів» в Канні, і поставила крапку в першому етапі творчої біографії режисера.

За наступні 10 років вона не зробила жодного ігрового фільму і присвятила себе документальному кінематографу, знімаючи на кіностудії «Берег» для каналу «Культура» стрічки про інших художників — Ернста Невідомого, Михаїла Шемякіна, Михаїла Пуговкіна, Олександра Сокурова.

У 2001 році Світлана Проскуріна повернулася у велике ігрове кіно і з приватними продюсерами почала підготовку до зйомок фільму «Віддалений доступ». На жаль, проект призупинився вже на початковій стадії, але пізніше, завдяки режисерові Олександру Сокурову і продюсеру Юрію Обухову в 2004 році картина все-таки була завершена.

Багато західних критиків порівнюють творчу манеру Проскуріної з роботами Олександра Сокурова. Проскуріна вважає це убогими висновками, що видають незнання контексту і небажання вдуматися. «Ми займаємося кіно певного порядку, — пояснює Світлана Проскуріна, — хоча я ненавиджу визначення «авторське кіно»: мені здається, що іншого не буває. Будь-яке кіно — авторське, інша справа — калібр автора. А з Сокуровим не бачу ніяких паралелей — крім, може бути, аскетизму і манери працювати, тому що у нас одна група».