Наталя Гундарєва

Вона виросла на гучній і завжди багатолюдній Таганці, в сім'ї, де цінувалися праця і знання. Любов до театру передалася доньці від матері — та у вільний час грала в самодіяльному театрі свого інституту. Спочатку Наталя Гундарєва грала в шкільному драмгуртку, а у 8-му класі записалася в театр при міському Палаці піонерів. Та як актрису ніколи себе не розглядала, вважаючи, що театр — це не для неї, начебто, мовляв, і весело, але зовнішність особливих надій не вселяє, тому будемо реалістами. У 10-му класі вона перейшла у вечірню школу і влаштувалася працювати кресляркою в конструкторське бюро, готуючись піти стопами матері і стати проектувальником.

У 1967 році почала здавати вступні іспити в МІСД і, швидше за все, вступила б. Та як це часом буває, втрутився випадок. Друг Наталії, Віктор Павлов, який знав її за аматорською сценою і вважав, що у неї справжній драматичний талант, умовив дівчину кинути думки про кар'єру проектувальниці і замість цього піти в акторки.

У 1967 році конкурс в Театральне училище імені Б.В. Щукіна був величезний — 250 осіб на місце. Наталія успішно склала іспити і була зарахована на курс Ю.В. Катіна-Ярцева, разом з Ю.Г. Богатирьовим, Н.В. Варлей, К.А. Райкіним, В.В. Тихоновим. На другому курсі Наталя Гундарєва блискуче зіграла Донну Платонівна з «Войовниці» Лєскова. Після чого, як розповідають, ректор Щукінського Борис Захава вигукнув: «Гундарєвій вже нема чому вчитися — пора на сцену».

У 1971 році, коли вона закінчила училище, їй запропонували роботу відразу чотири московських театри: МХАТ, «Сучасник», театр імені Вахтангова і театр імені Маяковського. У роки навчання з усіх академічних театрів вона відразу виділила Театр імені Маяковського, де подивилася охлопківських «Аристократів», «Смерть Тарєлкіна» у постановці Петра Фоменка, «Розгром» у режисурі Марка Захарова та приголомшливі для неї вистави Андрія Гончарова «Діти Ванюшина» і «Трамвай бажання». Тому з усіх пропозицій вона вибрала саме цей театр і залишилася в ньому на все життя, про що ніколи не шкодувала. Спочатку грала епізоди і невеликі ролі: дочка Ванюшина Катя в «Дітях Ванюшина», Василіса Одінцова в «Марії», Варка в «Думі про Британку».

Першою значною роллю Наталії Гундарєвої, про яку заговорили глядачі і критики, стала роль Липочки (вистава «Банкрут» за п'єсою А.Н. Островського «Свої люди — розрахуємося», 1974). Вже у цій роботі заявив про себе яскравий талант актриси, яка вміє працювати не тільки «соковитими мазками», але і використовувати найтонші психологічні мотивування. У 1978 році А.А. Гончаров поставив на сцені Театру імені В. Маяковського спектакль «Біг» М.А. Булгакова, де Н.Г. Гундарєва зіграла «похідну дружину генерала Чарноти» Люську, знайшовши для своєї героїні нові фарби, які зробили Люську однією з головних героїнь спектаклю.

У 1979 році зіграла Катерину Ізмайлову у виставі «Леді Макбет Мценського повіту» за Лєсковим. Серед значних робіт Н.Г. Гундарєвої початкового періоду необхідно назвати Марфеньку в телевізійній версії роману І.А. Гончарова «Обрив» (режисер Леонід Хейфец).

Новими значними роботами Н.Г. Гундарєвої на сцені Театру імені Маяковського відзначені 1980-і роки: Лариса Садоф’єва («Чутка» Афанасія Салинського), Мадам («Агент 00» Генріха Боровика), Вона («Я стою біля ресторану...» Едварда Радзинського). Саме на цей період припадає розквіт кінодіяльності Н.Г. Гундарєвої, і в театрі вона грає менше, особливо у 80-х — 90-х роках. Останньою роботою в театрі була роль Леттіс у виставі «Любовний напій» (1997).

У кіно Наталія Гундарєва почала зніматися ще з 1966 року. Та справжнім дебютом актриси прийнято вважати 1972, коли вона зіграла головну роль у сільській мелодрамі Віталія Мельникова «Здрастуй і прощай!». Потім йшли такі широко відомі роботи, як Дуся («Осінь» Андрія Смірнова), Аня Доброхотова («Солодка жінка» Володимира Фетіна, ця роль зажадала від актриси чималого досвіду — Гундарєва зіграла трьох різних жінок, три різні долі, через які її героїня приходить до себе самої), Тася («Подранки»), Катя Никанорова («Вас чекає громадянка Никанорова»), Надя Круглова («Одного разу двадцять років потому»).

У 1979 році Наталя Гундарєва зіграла Ніну у фільмі Георгія Данелії за сценарієм А.М. Володіна «Осінній марафон», за цю роботу Наталя Гундарєва удостоєна Державної премії РРФСР (1980). Сваха Віра з ліричної комедії «Самотнім надається гуртожиток», директор дитбудинку Олександра Іванівна Ванєєва з телеспектаклю «Господиня дитячого будинку», співачка Мельникова в трагікомедії «Зимовий вечір у Гаграх» — ці та багато інших ролей актриси стали гаряче улюблені телеглядачами.

Чоловік — актор театру і кіно Михайло Філіппов.

18 липня 2001 на власній дачі під Москвою з актрисою стався інсульт. Останні роки вона тяжко хворіла, сподівалася видужати і повернутися на сцену рідного театру, але дива так і не відбулося.

Наталія Георгіївна Гундарєва померла недільним ранком 15 травня 2005 року на 57-му році життя в Москві. Поховали велику актрису 18 травня на 6-й дільниці Троєкурівського кладовища.

Про життя і творчість актриси створений документальний фільм «Наталя Гундарєва. Наша Наташа» (2008, виробництво «ЗИМА продакшн»).