Савва Куліш

Сценарист, режисер, актор, оператор, продюсер.

Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1984). Народний артист РФ (19.10.1995).

Закінчив операторський факультет ВДІКу (1959, майстерня Льва Косматова), режисерське відділення театрального училища імені Б.В. Щукіна (1968, курс Бориса Захави).

Працював оператором в кіно і на ТБ. Після інституту разом з В. Железняковим знімав (як оператор) перший радянський телефільм «Особливий підхід» (1958, реж. Михайло Григор'єв, Ялта). Режисер-практикант на фільмі «Звичайний фашизм» Михайла Ромма. Співавтор сценаріїв до фільмів «Розвага для старичків», «Фуете». Ставив радіоспектаклі, спектакль у Театрі-студії кіноактора «Карета святих дарів».

Педагог ВДІКу, професор (1986). Секретар СК Росії. Президент Московської Гільдії кінорежисерів. У 1996-2001 роках — Президент міжнародного ринку-кінофестивалю «Вікно в Європу» у Виборзі.

Сава Куліш займає у вітчизняному кінематографі особливе місце. Цього режисера не можна зарахувати ні до «першого» ешелону, ні до «другого», ні до традиціоналістів, ні до новаторів, ні до реалістів, ні до авангардистів. Його фільми куди складніші за формою та стилем, ніж улюблена шістдесятниками «кіноповість», та й не дуже реалістичні. Немає в них прихованих алюзій, загадкових «карнавалів», властивих сімдесятим.

Не вписався Куліш і в перебудову зі своєю «Трагедією в стилі рок». Не вписався і в наш час: його чотиригодинний епос «Залізна завіса» удостоївся двох-трьох невиразних заміток і тихо зник з поля зору культурної громадськості. «Мене цікавить Утопія як духовний простір», — сказав Куліш.

Вся ліберальна інтелігенція 1960-х років несвідомо шукала цю свою Утопію як порятунок від Системи. І знаходила. Нею ставала сама ідеологія шістдесятництва. Та ніхто не усвідомлював її як чергову Утопію. Не усвідомлювали і через багато років. Коли існуєш в ситуації боротьби, тут вже не до саморефлексії. Куліш відмовився від боротьби з системою спочатку. Якщо і є в його фільмах соціальні конфлікти, то вони швидше закладені в фабулу, ніж втілені в сюжеті.

На початку 1970-х років стало зовсім незрозуміло, в якому напрямку рухатися. Хтось йде в колаж (Елем Клімов), хтось у документалістику (Григорій Чухрай, Марлен Хуцієв), більшість — у партійно-державний жанр. Фільми ж Куліша «Комітет 19-ти», «Зліт» і навіть «Казки... казки... казки старого Арбату» стануть майже несвідомим, але дивно точним відображенням духовної ситуації тих років, поєднуючи якусь епічну помпезність з болісним пошуком контактів з Буттям і криком про нестворені гармонії. Звідси — епічність його стрічок, їхній глобалізм — непідйомний і навіть дратівливий. Космос — світла ідея, що осяває 1960-і роки; світле, вільне майбутнє, яке водночас тут, поруч з нами; простір, очищений від брехні, де панують Мир і Довіра до людини! Ось коріння утопії 1960-х років. Це прагнення втілити на екрані свою духовну батьківщину буде переслідувати Куліша все життя (він навіть зніме документальну короткометражку про космос — «Перші старти»). Адже тоді всі сенси зберуться в єдиному трансцендентальному просторі, і Головна Правда виявиться, і виникне відчуття безмежної творчої свободи, завдяки якому, багато в чому, відбувся «Мертвий сезон».

1 червня 2001 у Куліша стався глибокий інсульт. У ніч на 9 червня він помер, не приходячи в свідомість.