Nikolai Aleksandrovich

Микола II Рома́нов (6 (18) травня 1868 — 17 липня 1918) — останній російський імператор (1 листопада 1894 — 15 березня 1917), старший син Олександра III та Марії Федорівни. Продовжував реакційну внутрішню і зовнішню політику свого попередника, спрямовану на зміцнення самодержавства, посилення жорстоких репресій щодо національно-визвольного руху поневолених народів імперії та розширення колоніальних володінь. За Миколи II Росія зазнала поразки в російсько-японській війні 1904-1905. У період правління Миколи II відбулася перша російська революція 1905—1907, події якої примусили уряд піти на проведення обмежених конституційних реформ. За Миколи II Російська імперія вступила в Першу світову війну. 23 жовтня 1915 Микола II зайняв пост Верховного головнокомандувача російської армії. Невдачі на фронті, величезні втрати, розруха, голод викликали незадоволення самодержавством у всіх колах суспільства. Лютнева революція 1917 в Росії ліквідувала монархію. 2(15) березня Микола II зрікся престолу. 8(21) березня 1917 був заарештований в Олександрівському палаці (Царське Село) і відправлений в Тобольськ, а згодом у Єкатеринбург. У ніч із 16 на 17 липня 1918 року Миколу II та членів його сім'ї розстріляно в Єкатеринбурзі. На правлінні Миколи ІІ скінчилося 300-річне правління династії Романових, російська абсолютна монархія, феодальний суспільний лад в країні та існування Російської імперії як держави. З 2000 року Миколу ІІ, а також членів його сім'ї Російська Православна Церква визнає як страстотерпців. Феодальна, з 90 % селянського населення держава, яка відстала від Західної Європи і Америки майже на цілу епоху, ввійшла в смугу модернізації і індустріалізації, яка напружила та ламала стару соціальну феодально-сословну структуру російського суспільства. Великий вплив на світогляд молодого імператора мав його вихователь та «сірий кардинал» правління його батька — вкрай консервативний правознавець Костянтин Побєдоносцев. Замість реформ, які були потрібні країні, Микола, вдався до містики, легко підпадав під вплив усіляких прохіндеїв-«ясновидців», на кшалт відомого авантюриста-чаклуна Григорія Распутіна. Микола також легко піддався впливу придвірних та різноманітних радників з ультра-консервативної аристократії. Замість політичної лібералізації імператор зробив ставку на жандармський репресивний апарат, політичні провокації та репресії. Це був період створення проурядових «чорносотених» організацій та провокації єврейських погромів; розстріл народної демонстації 9 січня 1905 в Петербурзі, яка призвела до революційного вибуху 1905—1907, та судова справа по повністю сфальсифікованому звинуваченню у «ритуальних вбивствах» православних слов'янських дітей євреями — «Справа Бейліса» (1913).