Lucille Bremer

Люсіль Бремер (англ. Lucille Bremer; (нар. 21 лютого 1917 — пом. 16 квітня 1996) — американська акторка і танцівниця. Люсіль Бремер народилася 21 лютого 1917 року в містечку Амстердам у штаті Нью-Йорк. Родина переїхала до Філадельфії, коли Люсіль була ще маленькою. У віці семи років вона почала брати уроки балету і швидко набралася майстерності. Ще до настання підліткового віку багатообіцяюча танцівниця була прийнята до Філадельфійської оперної трупи. У віці 16 років почала працювати на радіо. Вона стала однією з дівчат The Rockettes і гастролювала з ними по всій Європі. У 1940 році вперше Люсіль з'явилась на Бродвеї. Вона брала участь у комедійній музичній виставі «Panama Hattie». Продюсер Metro-Goldwyn-Mayer Артур Фрід випадково побачив танцюючу Люсіль у шоу-виставі серед публіки в ресторані Версаль і запросив її на кінопроби. Директор студії Луїс Б. Майєр був вражений. Окрім вміння танцювати, він побачив у дівчині і талант драматичної акторки. Він підписав із Бремер контракт, і 1944 року відбувся її дебют на екрані. Кінокар'єра Люсіль почалася із фільму «Зустрінь мене у Сент-Луїсі». Бремер грала одну із доньок підприємця Алонсо Сміта, який вирішує переїхати із Сент-Луїса до Нью-Йорка. Її екранними сестрами стали Джуді Гарланд, Маргарет О'Браєн та Джоан Керролл. Хоча сюжет фільму і зосереджений в цілому на героїні Гарланд, грі Люсилі давали високу оцінку. MGM відразу затвердило її на роль у наступній стрічці. Нею став мюзикл «Йоланта і крадій», в якому Бремер стала партнеркою Фреда Астера. Танцювальні номери вийшли чудовими і до майстерності акторів претензій бути не могло, та сюжетна лінія виявилася надто бурхливою, «дорослою» та фрейдистською. У жорсткий час воєнних років аудиторії було притаманне бажання піти від реальності до світу ілюзій, тож на касі дорога стрічка провалилася. Люсілі після цього студія не довіряла головних ролей у мюзиклах. Наступного року акторка була задіяна у зйомках двох мюзиклів «Зіґфельдові божевілля» та «Поки пливуть хмари». Обидва фільми були біографічними. Перший повертав глядача до часів шумливих вистав бродвейського імпресаріо Флоренца Зіґфельда, другий був життєписом відомого композитора Джерома Керна. У «Зіґфельдових божевіллях» Люсіль знову танцювала у парі із Фредом Астером. Згодом студія втратила бажання займатися подальшим просуванням Бремер. Її останньою стрічкою для MGM став детектив «Темна омана» у 1947 році. Без великого розголосу вийшли три її стрічки 1948 року. У фільмі «Пригоди Казанови» головну роль зіграв Артуро Де Кордова. Люсіль Бремер перевтілилася на леді Бьянку, доньку губернатора, закохану у одного з патріотів, повсталих проти режиму її батька. Казанова, родичів якого було вбито, допомагає дівчині. Повстанці перемагають і настає хеппі-енд.