Otakar Vávra

Отака́р Ва́вра (чеськ. Otakar Vávra; 28 лютого 1911, Градець-Кралове, Австро-Угорщина (нині — Чехія) — 15 вересня 2011, Прага, Чехія) — чеський кінорежисер, сценарист, монтажер і педагог. За 80 років активної творчої діяльності зняв близько п'ятдесяти кінострічок в найрізноманітніших жанрах. Отакар Вавра народився 28 лютого 1911 року в Градці-Кралове, Австро-Угорщина (нині Чехія). Після закінчення середньої школи вивчав архітектуру в технічних вишах Брно і Праги. Починаючи з 1929-го зацікавився кінематографом, писав статті про кіно. Як член об'єднання прогресивної інтелігенції «Лівий фронт» брав участь в організації перших переглядів радянських фільмів в Чехословаччині. На початку 1930-х Ваврf зняв декілька короткометражних фільмів, переважно експериментального характеру («Світло пронизує пітьму», спільно з оператором Ф. Пілатом, «Ми живемо в Празі», «Листопад» та ін.). Працював сценаристом і асистентом режисера на низці стрічок. Як сценарист і режисер спеціалізувався на екранізаціях чеської і світової класики. У ігровому кіно дебютував фільмом «Філософська історія» (1937, за однойменною повістю Алоїса Їрасека), що оповідає про революційні події 1848 року та участь в них патріотично налаштованих чеських студентів. Потім слідували «Невинність» (1937, за повістю Марії Маєрової) та вільна адаптація п'єси класика чеської драматургії Ладислава Строупежницького — комедія «Цех кутногорських дів» (1939). У роки німецької окупації Отакар Вавра продовжив почату лінію двома фільмами з празького життя за романами К. М. Чапека-Хода «Гумореска» (1937) і «Турбіна» (1941) та вдалою екранізацією класичної «Казки травня» В Моштика, що поетично прославляє природу й чистоту людських почуттів. На початку 1940-х знімає декілька малопомітних фільмів як за власними сценаріями, так і екранізацій, бажаючи врятувати від примусових робіт на окупантів себе і друзів-кінематографістів. Дві історичні стрічки за 3. Вінтером «Розіна-знайда» (1945) і «Безтурботний бакалавр» (1946), закінчені вже після звільнення Чехословаччини, завершують цей період творчості Ваври. Наприкінці Другої світової війни (1944—1945) Отакар Вавра брав участь в розробці проекту націоналізації вітчизняного кінематографа, а після завершення війни — в його реалізації. З 1947 року він займав низку високих посад в структурах кінематографу.