Елайджа Вуд

Одного разу, під час перегляду телевізійної реклами, батьків Вуда відвідала думка про те, що їхній син міг би з таким же успіхом зніматися в роликах, як і інші його однолітки. Так, у 1988 році, мати Елайджі віддала сина в їхнє місцеве модельне агентство «Авант Студіос», і вже через шість місяців хлопчик був відправлений на конференцію Міжнародної Асоціації Моделей і Молодих Талантів, що проходить в Лос-Анджелесі. Це був перший раз, коли Елайджа покинув свій рідний штат.

Один із членів журі, які брали участь у відборі молодих талантів, Гері Скалзо зізнався якось, що спочатку дуже неохоче погодився брати участь у цьому заході: «Там було більше 200 дітей з усього світу, а також ще 300 осіб у віці до 30 років, які вирішили випробувати удачу. Багато моїх колег питали мене тоді, чи бачив я Елайджу і мене це зацікавило. В результаті я впродовж цілого дня з відкритим ротом спостерігав за ним і не міг приховати свого захоплення його вируючою енергією і його талантом. Єдине , чого я побоювався, так це чи зможемо ми потім направити всю цю енергію в потрібне русло».

Інші члени журі згадують, що, коли Елайджа вперше вийшов на сцену, у залі запанувала тиша: «Він повністю контролював аудиторію з моменту першої своєї появи. Його природна чарівність, його усмішка і харизма миттєво підкорили серця глядачів».

Коли Гері Скалзо вперше побачив Елайджу на тому фестивалі, хлопчикові було всього 8 років. Талант його був очевидний і вже через кілька днів після закриття заходу Вуд з матір'ю були запрошені в агентство для бесіди стосовно розвитку акторської кар'єри хлопчика.

Сам Елайджа згадує, що у нього і в думках не було стати актором. Коли він вперше був відправлений на фестиваль талантів – йому тоді була цікава кар'єра моделі. Однак, коли Скалзо прочитав з ним на пару кілька монологів, а потім запитав його, чи хоче він бути актором, хлопчик, не замислюючись, відповів: «Звичайно. Я буду актором».

Вже через місяць родина Вуда переїхала до Лос-Анджелеса, де і почалася акторська кар'єра Елайджі, який перші три роки в Голлівуді працював під чуйним керівництвом Гері Скалзо.

Через 6 тижнів прослуховувань і кастингів Елайджа отримав свою першу роботу – роль у кліпі Поли Абдул «Forever Your Girl». Потім послідували невеликі ролі в таких стрічках, як «Назад у майбутнє 2» (Back to the Future Part II, 1989) та «Внутрішнє розслідування» (Internal Affairs). Однак кінокритики вперше помітили молоде дарування тільки після виходу на екрани стрічки Баррі Левінсона «Avalon» у 1990 році, номінованої на «Оскар» в декількох категоріях.

Свою першу головну роль Елайджа виконав в картині «Рай» (Paradise), де він грав хлопчика, що намагається звести разом героїв Дона Джонсона і Мелані Гріффіт. А в 1992 році він зіграв разом з Мелом Гібсоном у стрічці «Вічно молодий» (Forever Young).

У 1993 році Вуд склав пару іншому молодому даруванню – Маколею Калкіну в картині «Хороший Син» (The Good Son), яка провалилася в прокаті і отримала погані відгуки глядачів, які не змогли сприйняти білявого хлопчини з «Один удома» в ролі малолітнього психопата.

У тому ж році Елайджа виступив у ролі Гекльберрі Фінна в однойменному фільмі, а також знявся в картині «Війна» (The War) з Кевіном Костнером. У 1994 році актор виконав головну роль у «Норті» – стрічці, що отримала величезну кількість негативних відгуків, практично в кожному з яких, однак, містилися хвалебні слова на адресу молодого таланту. Картину не врятувала навіть присутність у ній такої зірки, як Брюс Вілліс, хоча поява Брюса в костюмі великого білого кролика з морквою в зубах викликає, як мінімум, посмішку. Фільм 1996 року «Фліппер» був не набагато кращим, проте ситуацію, на щастя, зміг випарити позитивно сприйнятий критиками «Крижаний вітер» (The Ice Storm) Енга Лі, що намітив позитивне зрушення в кар'єрі Вуда.

Наступні стрічки за участю Елайджі, що вийшли в 1998 році – «Зіткнення з безоднею» і «Факультет» Родрігеса, хоч і не були високохудожніми творами з точки зору критиків, але користувалися стійкою любов'ю публіки і зібрали непогану касу в світовому прокаті. Саме після цього Елайджу почали впізнавати рядові глядачі, у тому числі і за межами США.

Стрічки, що вийшли в період 1999-2000 років, пройшли здебільшого непоміченими, і вже тим більше згасли на фоні найвідомішої ролі Елайджі – ролі Фродо в довгоочікуваній екранізації «Володаря перснів». І як би не була сприйнята ця кіноепопея шанувальниками творчості Толкіна та рядовими глядачами, практично всі, хто дивився фільм, одностайно сходяться в одному – молодий талант, узятий на головну роль, впорався із нею на всі 100% і тепер уже навряд чи можна собі навіть уявити кого-небудь ще в образі Фродо.