Станіслав Ростоцький

Ростоцький Станіслав Йосипович (21 квітня 1922, Рибінськ, СРСР — 10 серпня 2001, поблизу Виборга, Росія) — радянський, російський кінорежисер і сценарист. Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1964). Народний артист РРФСР (1969). Народний артист СРСР (1974). Лауреат Державної премії СРСР (1970, 1975). Лауреат Ленінської премії (1980). Лауреат ряду міжнародних кінопремій. Батько, Ростоцький Йосип Болеславович (1890—1965), був лікарем, а мати Ростоцька Лідія Карлівна (1882—1964) — домогосподаркою. В 1940 році закінчив школу і поступив в Інститут філософії та літератури. Через хворобу хребта під час призову 1940 року був визнаний нестройовим. Проте в лютому 1942 року його призвали до війська. Спершу він служив в 46-ій запасній стрілецькій бригаді розташованій біля станції Сурок в Марійській АРСР. У вересні 1943 року Станіслав втік на фронт. Воював він простим солдатом у складі 6-ого гвардійського кавалерійського корпусу. Пройшов з боями від Вязьми до Рівного. 11 лютого 1944 року під Дубном Ростоцького було важко поранено. Кілька місяців він провів у шпиталях у Рівному та Москві, переніс кілька операцій. В серпні 1944 року був звільнений з військової служби як інвалід війни другої групи. За час військової служби Станіслав Ростоцький став кавалером ордену Червоної Зірки. У вересні 1944 року поступив до Інституту кінематографії в майстерню Г. М. Козинцева. Вчився довго — 7 років, оскільки одночасно з навчанням працював в картинах вчителя на кіностудії «Ленфільм». По закінченню навчання Козінцев рекомендував Ростоцького як режисера, який одразу готовий до роботи в художньому кіні. В 1952 році отримав направлення на кіностудію імені Горького де й пропрацював усе життя. Два фільми Станіслава Ростоцького номінувалися на премію Американської кіноакадемії — «А зорі тут тихі», «Білий Бім Чорне вухо». Три його картини, згідно з опитуваннями журналу «Советский экран», визнавалися найкращими фільмами року — «А зорі тут тихі», «Доживемо до понеділка», «Білий Бім Чорне вухо».