Василь Биков

Василь Володимирович Биков (біл. Васіль Уладзіміравіч Быкаў, Vasil Uładzimiravič Bykaŭ);— білоруський письменник, автор романів, повістей та оповідань, переважно про Другу світову війну. Народився в селі Бички Вітебської області СРСР 19 червня 1924 року. Під час початку Німецько-радянської війни Биков знаходився в Саратові, де отримував професію залізничника. Лише в 1942 році його було призвано до армії та відправлено до піхотного училища Саратова, після закінчення якого відправлено до бойової армії у званні молодшого лейтенанта. Брав участь у боях за територію України, Австрії, Угорщини, Болгарії, де отримав тяжке поранення та деякий час навіть уважався загиблим. У 1947 році Бикова було демобілізовано, потому він повернувся до Гродна. Там розпочав працювати журналістом газети «Гродненська правда». Саме тоді почали виходити його перші повісті «Сотніков», «Обеліск», «Піти й не вертатися» та «Вижити до світанку». Літературні досягнення Бикова лежать у його описах боїв Другої світової війни, переважно з невеликою кількістю персонажів. Повісті автора не відповідали офіційній версії війни, що призвело до звинувачень письменника в «брехливому гуманізмі» від деяких червоноармійських генералів. Василь Биков — дуже відважний і безкомпромісний автор. У 1980 році його нагороджено почесним званням Народного письменника Білорусі. За межами його рідного краю Василь Биков — найвідоміший білоруський автор. Протягом радянського періоду твори письменника перекладено багатьма мовами, хоча перевага віддавалася російській. Сам Биков писав свої твори білоруською мовою, перекладаючи їх потім російською. Письменник мав великий вплив на культуру Білоруси. З приходом до влади в Білорусі О.Лукашенка Бикова, який виступив із різкою критикою режиму, що встановився в країні, піддано переслідуванням владою. Його твори перестали видавати, їх шельмували в засобах інформації. 1998 року Василь Биков був змушений виїхати з Мінська, на запрошення пен-клубу Фінляндії проживши півтора року в Гельсінкі, у 2000 переїхав до Німеччини. В еміграції написав декілька воєнних оповідань та притч, повість «Вовча яма», присвячену наслідкам чорнобильської катастрофи. У 1998 закінчив повість «Стіна».