Ален Делон

У 1956 році, на Канському фестивалі, де Ален Делон був разом з другом Жаном Бріалі, його помітив агент студії MGM, який зробив його проби у Римі для фільму «Прощавай, зброє». Студія змусила його пройти курси англійської і запропонувала підписати контракт на кілька років роботи в Голлівуді. Та у цей час Делон зустрів свого першого режисера – Іва Аллегре, який переконав його в тому, що кар'єру потрібно робити у Франції. У 1957 році Ален Делон дебютував у його картині «Коли втручається жінка», де виконав роль гангстера.

Після фільму «Крістіна» (1958) на молодого актора звернули увагу режисери Рене Клеман та Лукіно Вісконті. Перший запросив його зніматися в екранізації роману Патриції Гайсміт «Талановитий містер Ріплі» – «На яскравому сонці» (1960). Другий доручив йому одну з головних ролей у картині «Рокко та його брати» (1960), яка отримала спеціальний приз журі на Кінофестивалі у Венеції. Два фільми, як дві сторони однієї медалі, розкрили його як тонкого і складного драматичного актора, хоча він міг залишатися на екрані звичайним красунчиком. У картині Клемана Делон зіграв бідного, диявольськи чарівного, але кмітливого і абсолютно аморального типа, який, убивши багатого плейбоя, видає себе за нього. Тим більше дивний його інший герой – ніжний ангелоподібний Рокко з фільму Вісконті. Французький актор та італійський режисер спрацьовуються і через рік Делон грає в паризькій театральній постановці Вісконті «Вона – повія». У європейське кіно прийшов молодий талант, і Делон підтверджує це роботою у «Затемненні» (1962) Мікеланджело Антоніоні. Співак людської некомунікабельності знімає його в ролі біржового маклера, який за азартом гри не помічав порожності і байдужості власного життя.

Співпрацю з Вісконті Делон продовжив в епічній картині «Леопард» (1963). Молодий і красивий племінник князя Саліни – трагічний образ нового часу, цинічного і безпринципного, що приходить на заміну старим цінностям. За цю роль Делон отримав «Золоту пальмову гілку» на кінофестивалі в Канні. У 1964 знявся в костюмованій пригодницькій кінострічці «Чорний Тюльпан», що стала для актора початком тиражування образу романтичного героя. Хоча навіть розважальні фільми з його участю часто перетворювалися на класику кіно, як наприклад чудові «Шукачі пригод» (1967), де він зіграв у парі з Ліно Вентура, «Борсаліно» (1970, дует з Жаном-Полем Бельмондо) або «Сицилійський клан» (1969), де партнером Делона став патріарх французького кіно Жан Габен.

У 1967 знявся в одному з кращих європейських фільмів, екзистенційній драмі Жана-П'єра Мельвіля «Самурай». Його герой, замкнутий і зовні холодний найманий вбивця зі своїм кодексом честі, у пальто і капелюсі, став прообразом багатьох кіногероїв і надихнув багатьох режисерів. З Мельвілем Делон працював ще двічі: у кримінальних фільмах «Червоне коло» (1970) і «Поліцейський» (1972). У 1969 разом з Ромі Шнайдер знявся в дуже красивому психологічному детективі «Басейн». У абсолютно провальному фільмі Джозефа Лоузі «Вбивство Троцького» (1972) Делон переконливо і достовірно зіграв Рамона Меркадера. Незважаючи на вкрай невдалий фільм, Делон зіграв у Лоузі ще раз у драмі «Мсьє Кляйн» (1976) і отримав премію «Сезар» за кращу роль року. Кляйн – маленька людина, скромний службовець, під час німецької окупації Франції в роки Другої світової війни зазнає арешту, бо його сплутали з його двійником-євреєм. Великою популярністю, у тому числі і у радянського глядача, користувався «Зорро» (1975), у якому Делон зіграв відважного месника. Не можна не відзначити драму «Двоє в місті» (1973), у якій він знову працював з Габеном. Актор ще раз проявив здатність без зайвої награності створити достовірний і привабливий портрет досить складної людини.

У 1964 році Делон заснував власну кінокомпанію і виступив як продюсер. Звідтоді він спродюсував 26 фільмів. У 1976 році він став відомий і як сценарист («Повернення бумеранга»). У 1980-ті Делон знімається в низці поліцейських бойовиків, один із яких «За шкуру поліцейського» (1981) поставив сам. Наступною роботою Делона-режисера став фільм «Неприборканий» (1983). Однак він не перестає зніматися в серйозних фільмах, кидаючи виклик вже створеному навколо свого імені образу. В «Любові Сванна» (1984), екранізації Марселя Пруста, здійсненої німецьким режисером Фолькером Шлендорфом, зіграв аристократа-гомосексуаліста, дуже далекого від вигляду чарівного чоловіка. А в «Нашій історії» Бернара Бліє (1984) постає в образі алкоголіка, що зазнає дивного потягу до загадкової жінки.

З кінця 1980-тих знімався рідко. У детективі «Танцювальна машина» (1990) зіграв жорстокого викладача танців, що доводить танцюристів у буквальному сенсі до смерті. У тому ж році знімається у Жана-Люка Годара у фільмі «Нова хвиля». У 1992 інтерес у фестивальної публіки викликає «Повернення Казанови». У 1998 році Делон працював на одному майданчику з іншим героєм свого покоління Жаном-Полем Бельмондо у фільмі «Один шанс на двох». Головну жіночу роль у цій картині виконала Ванесса Параді, на той час обнадійлива молода акторка.

У 1973 році Делон виконав дуетом пісню «Paroles... Paroles ...» з популярною французькою співачкою Далідою. Пісня стала хітом у Франції, Японії, Канаді та інших країнах. У 1987 році Делон записав пісню «Comme au Cinеma», випустив для неї кліп та здійснив рекламну поїздку.

У 1991 Ален Делон став кавалером ордена «Почесного легіону».

У 1998 оголосив, що завершує акторську кар'єру, але продовжував працювати на телебаченні, у постановках і коротких серіалах. У 2000 році він зіграв самого себе у фільмі «Актори». У 2005 прийняв пропозицію виконати роль Юлія Цезаря в європейській крупнобюджетній комедії «Астерікс на Олімпійських іграх» (2008).

У Алена Делона троє дітей від двох шлюбів. Cтарший син Ентоні. Зіграв близько 30 ролей, в основному у серіалах і телефільмах. Молодший син Ален-Фаб'єн. Знімався разом із батьком у серіалі «Фабіо Монтале» (2002). Донька Анушка. Зіграла головну роль у телефільмі «Лев» (2003).