Семен Тимошенко

Тимоше́нко Семе́н Костянти́нович (6 лютого 1895, с. Орман, Аккерманський повіт, Бессарабська губернія — 31 березня 1970, Москва, РРФСР) — радянський воєначальник українського походження, Маршал Радянського Союзу (1940), двічі Герой Радянського Союзу (1940, 1965), кавалер ордену «Перемога». Член ЦК КП(б)У в 1937—1940 роках. Член Політичного бюро ЦК КП(б)У в червні 1938 — травні 1940 року. Член ЦК ВКП(б) в 1939—1952 роках. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1952—1970 роках. Депутат Верховної РаЗ квітня 1918 року у Червоній армії. Під час Громадянської війни брав участь у обороні Царицина, був командиром ескадрону, кавалерійських полку, бригади та дивізії. П'ять разів дістав поранення.ди УРСР 1-го скликання (1938—1947). Депутат Верховної Ради СРСР 1—7-го скликань.З 1915 року кулеметник на Південно-Західному і Західному фронтах Першої світової війні. Відзначений Георгіївськими хрестами трьох ступенів.У вересні 1939 року очолював Український фронт під час вторгнення до Польщі. З 7 січня 1940 року — командувач Північно-Західного фронту у Зимовій війні, війська якого здійснили прорив «лінії Маннергейма».7 травня 1940 року призначений Народним комісаром оборони СРСР з присвоєнням звання Маршала Радянського Союзу.У перші дні німецько-радянської війни командувач Західного, Південно-Західного фронтів; керував військами при проведенні оборони Вітебська, в Смоленській битви, боях під Києвом, на Донбасі і битві за Харків. У листопаді — грудні 1941 року успішно провів контрнаступ під Ростовом-на-Дону. У травні 1942 року керував Харківською операцією, під час якої його війська були вщент розгромлені.У перші дні німецько-радянської війни командувач Західного, Південно-Західного фронтів; керував військами при проведенні оборони Вітебська, в Смоленській битви, боях під Києвом, на Донбасі і битві за Харків. У листопаді — грудні 1941 року успішно провів контрнаступ під Ростовом-на-Дону. У травні 1942 року керував Харківською операцією, під час якої його війська були вщент розгромлені.З жовтня 1942 року командуючи військами Північно-Західного фронту провів Дем'янську і Староруську наступальні операції, що завершилися провалом із великими втратами. 13 березня був знятий з посади командувача фронтом і до кінця війни був представником Ставки Верховного головнокомандування.У післявоєнний час командував військами Барановичського (1945—1946), Південно-Уральського (1946—1949) і Білоруського військових округів (1949—1960). У 1961—1970 роках — голова Ради комітету ветеранів війни. Народився в українській родині в селі Орман (тепер — с. Фурманівка, Ізмаїльський район, Одеська область, Україна) у селянській родині. Закінчив сільську школу (4 класи). Батько — Костянтин (Кость) Гаврилович Тимошенко, мати — Параска Адарма (Тимошенко) — українські селяни з Бессарабії. Був сімнадцятою молодшою дитиною в родині. З грудня 1914 року — у російській армії, закінчив полкову кулеметну школу. З 1915 року брав участь у Першій світовій війні, був кулеметником на Південно-Західному і Західному фронтах. Був нагороджений Георгіївськими хрестами трьох ступенів. Під час сутички Тимошенко вбив офіцера. За іншими даними, офіцера, який постійно знущався над солдатами, до смерті забила група кулеметників. Щоб врятувати рядового від розстрілу Тимошенко взяв провину на себе, сподіваючись на те, що його як зразкового унтер-офіцера і георгіївського кавалера, покарають не надто суворо. Проте, військово-польовий суд обійшовся з Тимошенко суворо. Його позбавили всіх нагород, військового звання і засудили до чотирьох років каторги з подальшим засланням до Сибіру. У березні 1917 році Тимошенко вийшов на свободу за амністією всім політичним в'язням, оголошеною Тимчасовим урядом. У квітні 1918 року вступив до Червоної армії. Під час Громадянської війни брав участь у обороні Царицина (тут познайомився зі Сталіним) був командиром ескадрону, 1-м кінногвардійського кримського кавалерійського полку, кавалерійської бригади, з жовтня 1919 року — кавалерійської дивізії. Був п'ять разів поранений. Кавалерійська дивізія Семена Тимошенко брала участь у боях під Воронежем, Касторною, Ростовом, Житомиром і Бродами, переслідувала білих на Південному фронті. Взимку 1921 року його дивізія розгромила військо Нестора Махна під Гуляйполем. За мужність і героїзм під час Громадянської війни нагороджений трьома орденами Червоного Прапора і Почесною революційною зброєю.