Валентин Пікуль

Пікуль Валентин Савович (13 липня 1928 року, Ленінград — 17 липня 1990 року, Рига) — російський радянський письменник українського походження, автор багатьох гостросюжетних романів і повістей на історичну та військову тематику. Валентин Пікуль народився 13 липня 1928 року в Ленінграді. На той час родина Пікулів мешкала за адресою Міжнародний проспект, 130, кв. 45. У 1940 році вони переїхали до міста Молотовськ (сучасний Сєверодвінськ), де батько Валентина, Савва Михайлович Пікуль, отримав роботу на новій судноверфі (майбутній «Севмаш»). Родина Пікулів оселилася у будинку № 36 по вулиці Індустріальній. Валентин поступив у 5-й клас місцевої школи № 6, а також вступив до гуртка «Юний моряк» при місцевому Будинку Піонерів. У 1941 році Валентин склав екзамени за 5 клас і на літні канікули поїхав із матір'ю до Ленінграда, де мешкали родичі з боку матері. Із початком німецько-радянської війни, вони не встигли виїхати з міста, а з 8 вересня почалася блокада Ленінграда. Під час блокади від голоду померли бабуся, дідусь та двоюрідний брат Пікуля. На початку 1942 року блокаду було прорвано і Валентин із матір'ю навесні 1942 року евакуювалися з Ленінграда по Дорозі життя до Архангельська. Батько Валентина Пікуля пішов добровольцем на фронт і загинув у 1942 році. Влітку 1942 року Валентин Пікуль втік із дому і поступив до новоствореної Школи юнг на Соловецьких островах. Навчання тривало рік, і восени 1943 року відбувся перший випуск. Валентинові Пікулю як відміннику навчання дозволили самостійно обрати флот, де він мав служити. Пікуль попросився на Північний флот. Школа юнг стала єдиним навчальним закладом, який закінчив майбутній письменник. З осені 1943 року і до демобілізації у 1946 році Пікуль служив рульовим-сигнальником на есмінці «Грозний», який охороняв союзницькі конвої з поставками за ленд-лізом. Після демобілізації повернувся до Ленінграда, де мешкали його мати, дядя та інші родичі. Поступив до Ленінградського Воєнно-морського підготовчого училища, але через те, що до війни Валентин закінчив лише 5 класів, а його однокласники по училищу — 6-8 класів, Пікулю важко давалося навчання і навесні 1946 року його виключили з училища за неуспішність. Саме в училищі Пікуль починає писати, спочатку вірші, пізніше — прозу. Після виключення з училище Валентин Пікуль намагався влаштуватися на роботу, проте всюди від нього вимагали справку про неповну середню освіту. Валентин знову пішов із дому і несподівано для рідних одружився з Зоєю (в деяких джерелах — Зарою) Борисівною Чудаковою. Шлюб тривав недовго, хоча офіційне розлучення оформили значно пізніше. У ці роки Валентин Пікуль підробляє на випадкових роботах і активно займається самоосвітою. Деякий час працював начальником секретної частини у Гідротехнічному загоні, проте був звільнений після розформування загону. Саме тоді, за спогадами своєї останньої дружини, остаточно вирішив стати письменником. У 1946—1948 роках Валентин Пікуль бере участь у літературному гуртку авторів-початківців при ленінградському відділенні Спілки письменників СРСР і починає писати перші твори.