Hryhoriy Kvitka-Osnov'yanenko

Григорій Квітка-Основ'яненко

Григорій Квітка-Основ'яненко
Григо́рій Фе́дорович Кві́тка-Основ'я́ненко (нар. 18 (29) листопада 1778, с. Основа, нині в межах Харкова — 8 (20) серпня 1843, Харків) — український прозаїк, драматург, новинар, літературний критик і культурно-громадський діяч. Засновник художньої прози та жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Твори письменника утверджували високі морально-етичні якості людини з народу, відіграли помітну роль у розвитку української мови. Як письменник, видавець, літературний критик і публіцист захищав художні можливості української літературної мови. Брав участь у заснуванні професійного театру в Харкові (1812), у виданні першого в Україні журналу «Українскій Вістникъ» (1816–1817), сприяв виданню альманаху «Молодикъ» (1843–1844). Походив зі старшинсько-козацької родини Слобожанщини Квіток, видатною своїми представниками як у козацький, так і в імперський період. В оповіданні «Заснування Харкова. Старовинний переказ» розкриває історію свого роду. Звісно, це гарна та романтична історія, що не відповідає реальності. За цією історією одного дня, 13 червня 1604, до київського пана Ясенковського прибилися хворий старий з хлопчиком семи-восьми років на ім'я Андрій. За розповідями хлопчика та старого вдалося лише узнати, що батько хлопчика був опальний московський боярин на ім'я Афанасій і мешкали вони в Ризі. Старий невдовзі помирає. Хлопчик так сподобався своєю красою дружині та доньці пана, що вони назвали його «квіткою». Далі життя хлопця пов'язує його з донькою київського воєводи, за якою він доглядав. Йшли роки, росли діти, між дітьми що далі то більше розквітали почуття. Коли батько вирішив одружити свою доньку з іншим, вони потайки одружуються та втікають з Києва на схід. На березі річки Уди Андрій внаслідок вагітності дружини вирішує зостатися. Згодом до них долучаються переселенці з Правобережжя, навколо виростають хутора та села, а місце де осів Андрій Квітка стає слободою Основою (нині частина міста Харкова). Саме під керівництвом Андрія Квітки з'явилося місто Харків на місці злиття двох річок, а отець Онуфрій (його знайдений рідний брат Григорій) стає першим керівником духовного життя на Харківщині. Це був прапрадід Григорія Федоровича, що заснував рід Квіток. Народився в с. Основа (нині в межах Харкова), у родині колезького радника Федора Івановича та Марії Василівни (при народженні Шидловська) Квіток. Григорій став другою дитиною у родині, раніше у 1774, народився його старший брат Андрій. Його двоюрідною сестрою була поетеса Любов Кричевська. Здобув домашню освіту, згодом навчався в Курязькій монастирській школі. У родині панувала глибока шана до рідної мови, історії, фольклору, мистецтва. Звичаї в родині відзначалися простотою, тут багато читали, постійними були вистави самодіяльного театру, надхненником яких був Григорій; він сам виконував і головні ролі. Усе це формувало мистецькі смаки юного Квітки, його суспільні погляди, прищеплювало любов до народної поезії, виховувало повагу до простолюду[якого?]. У гостях у родини Квіток часто бував Сковорода, а відомо, що він відвідував лише однодумців. Може, тому Григорій Квітка вивчає напам'ять вірші Сковороди, байки Гулака-Артемовського, цілі уривки з «Енеїди», читає Ломоносова і Мольєра, Жуковського і Сервантеса — взагалі все, що потрапляло йому на очі, любив слухати легенди, повір'я та розповіді про героїчні битви козаків супроти нападників. 15-річним юнаком зарахований вахмістром до лейбгвардії кінного полку, числився «не при справах» у департаменті герольдії, у 1796—1797 — ротмістром Сіверського карабінерного та Харківського кірасирського полків. Після відставки близько 10-ти місяців, з червня 1804 до квітня 1805, відбував послух у Курязькому монастирі. У 1806 р. служив у народному ополченні, був повітовим проводирем дворянства (1817—1828), згодом — головою Харківської палати кримінального суду. Став активним діячем громадського й культурного життя Харкова. Його обирали членом Товариства наук при Харківському університеті. Виступив одним із засновників Харківського професійного театру (з 1812 — його директор), Благодійного товариства (1812), Інституту шляхетних дівчат (1812), Харківської губернської публічної бібліотеки (ХПБ)(1832-1838). Г. Ф. Квітка-Основ’яненко, як суддя совістного суду, увійшов до складу Комітету піклувальників ХПБ а пізніше, як директор, завідував фінансами, зберігав документацію, вирішував питання передплати та купівлі періодичних видань та книг, що надсилалися до ХПБ.
Григо́рій Фе́дорович Кві́тка-Основ'я́ненко (нар. 18 (29) листопада 1778, с. Основа, нині в межах Харкова — 8 (20) серпня 1843, Харків) — український прозаїк, драматург, новинар, літературний критик і культурно-громадський діяч. Засновник художньої прози та жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Твори письменника утверджували високі морально-етичні якості людини з народу, відіграли помітну роль у розвитку української мови. Як письменник, видавець, літературний критик і публіцист захищав художні можливості української літературної мови. Брав участь у заснуванні професійного театру в Харкові (1812), у виданні першого в Україні журналу «Українскій Вістникъ» (1816–1817), сприяв виданню альманаху «Молодикъ» (1843–1844). Походив зі старшинсько-козацької родини Слобо

Каталог відео