Любов Орлова

Орлова Любов Петрівна (29 січня (11 лютого) 1902, Звенигород, Московська область — 26 січня 1975, Москва, РРФСР) — знаменита актриса, кумир радянських глядачів 1930—1950-х років. Лауреат двох Сталінських премій першого ступеня (1941, 1950), народна артистка СРСР. Любов Орлова народилася 29 січня (11 лютого) 1902 року в підмосковному Звенигороді в дворянській родині. Її батько, Петро Федорович Орлов, служив у військовому відомстві. Мати, Євгенія Миколаївна Сухотина, походила зі старовинного дворянського роду. Батьки бажали, щоб дочка стала професійною піаністкою, і, коли їй виповнилося сім років, її віддали в музичну школу. У 1919—1922 роках Любов Орлова навчалася у Московській консерваторії за класом рояля. Через важке матеріальне становище навчання в консерваторії не було закінчено. У період 1922—1925 років — навчання на хореографічному відділенні Московського театрального технікуму. Одночасно Любов Орлова брала уроки акторської майстерності у педагога Е. С. Телешової, режисера Художнього театру. У 1920—1926 роках працювала тапером в кінотеатрах Москви (музичний супровід німих кінофільмів) в кінотеатрі «Уніон» (пізніше — кінотеатр повторного фільму), кінотеатрах «Арс», «Великий Німий», «Орфеум». Брала участь у концертних виступах перед кіносеансами в кінотеатрі «Арс». В 1926—1933 роках стала хористкою, потім актрисою музичного театру (спочатку — Музичної студії при МХАТі) під керівництвом В. І. Немировича-Данченка. Будучи артисткою хору та кордебалету, Орлова була зайнята в основному в епізодичних ролях. Проте навіть у цих ролях музичний і драматичний талант її багатьом впадав у вічі. У 1932 році роль Періколи в однойменній опереті Жака Оффенбаха вивела Орлову зі складу хору і зробила солісткою. 1926—1930 роки — шлюб із Андрієм Берзіним (1893—1947/8), заступником наркома землеробства. У 1930 році А. Г. Берзін заарештований у справі Трудової селянської партії, а 1938 року повторно заарештований і поміщений в ГУЛАГ. 1932—1933 роки — цивільний шлюб з Францем, австрійським підприємцем, імпресаріо. Точних відомостей про нього немає. 1933 року Любов Орлова познайомилась з Григорієм Васильовичем Александровим (Мормоненко). 1933 року художник Петро Вільямс порадив Александрову сходити в музичний театр при МХАТі, де у виставі «Періколи» блискуче грала 31-річна Любов Орлова. Режисер прийшов на виставу і був полонений не тільки талантом актриси, але й її зовнішністю. Того ж дня вони познайомилися. Сумнівів у тому, хто буде грати роль Анюти в його новому фільмі, в Александрова після цього не залишилося. Становлення і стрімкий підйом радянського кінематографу в 1930-х роках немислимий без участі Любові Орлової. Багато в чому завдяки високій артистичній майстерності, надзвичайно виграшній зовнішності Орлової, кінематограф став найпопулярнішим видом мистецтва в СРСР, який уже в 1930-і роки серйозно потіснив театр за кількістю глядачів і касовими зборами. Типаж Орлової — людина нового часу, енергійна, оптимістично налаштована, чарівна, весела і наполеглива, така, що крокує в світле сьогодення і майбутнє. Актриса професійно співала (лірико-колоратурне сопрано), грала на фортепіано, танцювала, виконувала акробатичні трюки. Проте драматичного дарування їй не вистачало. В результаті, після своїх успіхів 1930-1940-х років вона ні в театрі, ні в кіно особливо не проявилася. Орлова ретельно дбала про свою зовнішність, стежила за модою, використовувала всі доступні медичні засоби продовження молодості шкіри і тіла. Вона впродовж багатьох років була примадонною радянського кіноекрану, вигідно відрізняючись від конкуруючих з нею кіноактрис першого плану — Л. Смирнової, М. Ладиніну — вишуканою аристократичної зовнішністю і доглянутістю.