Aleksandr Kazantsev

Олександр Казанцев

Олександр Казанцев
Олекса́ндр Петро́вич Каза́нцев (рос. Александр Петрович Казанцев, 20 серпня (2 вересня) 1906, Акмолінськ — пом.13 вересня 2002, Передєлкіно) — радянський та російський письменник-фантаст, а також шаховий композитор та уфолог. Вважається одним із основоположників радянсько-пропагандистської (згодом також мілітаристсько-шовіністичної), так званої «Молодогвардійської школи» радянської наукової фантастики, проголосивши себе власноруч послідовником та соратником Івана Єфремова. Був одіозним керівником та рушійною силою радянської партноменклатури у фантастиці. Авторитетні російські критики Ігор Халимбаджа[ru], Ігор Можейко та низка інших порівнювали його роль у фантастиці СРСР з роллю Трохима Лисенка у радянській генетиці та переважну більшість його творів називали графоманськими. На думку помітного російського літературного критика-фантастикознавця Михайла Ковальчука, роман «Фаети»[ru] носить риси плагіату по відношенню до оригінального роману Б. Р. Брюсса[fr] «І планета вибухнула...» (фр. Et la planète sauta...). Казанцев брав найактивнішу та безпосередню участь у цькуванні братів Стругацьких, їхніх друзів, учнів та інших письменників-фантастів, незгодних з загальною лінією КПРС у жанровій літературі, зокрема Євгена та Любові Лукіних. Карикатурний образ Казанцева зображений в одному з епізодів роману «Кульгава доля» братів Стругацьких як малозначимого третьорядного персонажу. Найпомітнішим твором Казанцева є його дебютний довоєнний науково-фантастичний роман «Палаючий острів». Олександр Казанцев народився у 1906 в місті Акмолінську (нині столиця незалежного Казахстану Нур-Султан) в сім'ї багатих купців. Майбутній письменник отримав як на той час хорошу та різнобічну освіту, захоплювався музикою (особливо грою на фортепіано), верховою їздою, шахами, і вже у дитинстві робив спроби літературної діяльності, написавши роман про британське колоніальне панування в Індії «Повстання в Індії» (не зберігся). Під час Громадянської війни в Росії батько Олесандра Казанцева початково був мобілізований у армію Колчака, проте його військова частина перейшла на бік Червоної армії, тому додому йому вдалось повернутись героєм війни вже з боку більшовиків. Це дозволило його дітям здобути згодом вищу освіту. Майбутній письменник після закінчення Громадянської війни в 14 років поступив у технічне училище в Омську, а пізніше продовжив навчання в Томському технологічному інституті. Ще будучи студентом, розпочав роботу головним механіком металургійного комбінату в Бєлорєцьку. Там молодий інженер зробив свій перший винахід — «електричну гармату», що за його розрахунками могла стріляти як на землі, так і у космосі, та була своєрідним прототипом міжконтинентальних ракет. Своїми розробками Казанцев зумів зацікавити керівництво оборонної промисловості Радянського Союзу, та був запрошений на роботу до Москви. Під час роботи в московському конструкторському бюро Олександр Казанцев отримав запрошення для участі в конкурсі на кращий сценарій науково-фантастичного фільму. У результаті цього з'явився сценарій фільму під назвою «Ареніда», де співавтором Казанцева став директор Ленінградського будинку вчених Ізраїль Шапіро, який і був визнаний кращим на цьому конкурсі. Сценарій був рекомендований до реалізації відомим тодішнім актором та режисером Еггертом, проте він був репресований. У результаті Казанцев дещо переробив текст сценарію, і вже лише під своїм прізвищем розпочав його публікацію під назвою «Палаючий острів» у «Піонерській правді», пізніше паралельно публікацію роману розпочала французька комуністична газета «Юманіте». У цьому романі Казанцев втілив у життя тогочасну радянську утопію про щасливе та дружнє життя усіх радянських людей, та про відсталість та зажерливість капіталістичного Заходу. Пізніше роман неодноразово перероблявся, зокрема у 1957, 1962 та 1975 роках. До другої світової війни письменник також опублікував першу версію роману «Арктичний міст». Це створило значні труднощі в сучасному розумінні роману, адже в ньому по-сусідству знаходяться технічні ідеї та психологія людей як 30-х, так і 60-х років ХХ століття, у зв'язку із чим роман не сприймається як єдиний літературний твір. У 1939 році Олександр Казанцев брав участь у Нью-Йоркській міжнародній виставці «Світ завтра» як головний інженер радянського павільйону. Із початку німецько-радянської війни Казанцев був мобілізований у Червону Армію. Командир частини, у яку був мобілізований інженер та письменник, уже був ознайомлений із творчістю Казанцева, відразу запропонував йому посаду свого заступника по технічній частині. Під час війни Казанцев винайшов так звану «сухопутну торпеду», проте, незважаючи на успішні польові випробування, після поразки радянських військ у боях у Криму усі зразки нової зброї довелось знищити. Проте пізніше ці торпеди вдалось відновити, і вони успішно використовувались під час деблокади Ленінграда. У кінці війни Олександр Казанцев отримав звання полковника, та був уповноваженим Державного комітету оборони СРСР по репараціях в Австрії, у рамках яких займався демонтажем місцевих заводів і відправкою їх до СРСР. Після повернення з армії Олександр Казанцев активно включається у літературну діяльність. Після повідомлень у радянській пресі про атомне бомбардування Хіросіми та Наґасакі, письменник на основі сейсмограм помітив тотожність ядерних вибухів над Японією та вибуху при падінні Тунгуського метеориту. Свої припущення про можливість ядерного вибуху при падінні Тунгуського метеориту письменник опублікував у науково-фантастичному оповіданні «Вибух» у журналі «Наука і життя».
Олекса́ндр Петро́вич Каза́нцев (рос. Александр Петрович Казанцев, 20 серпня (2 вересня) 1906, Акмолінськ — пом.13 вересня 2002, Передєлкіно) — радянський та російський письменник-фантаст, а також шаховий композитор та уфолог. Вважається одним із основоположників радянсько-пропагандистської (згодом також мілітаристсько-шовіністичної), так званої «Молодогвардійської школи» радянської наукової фантастики, проголосивши себе власноруч послідовником та соратником Івана Єфремова. Був одіозним керівником та рушійною силою радянської партноменклатури у фантастиці. Авторитетні російські критики Ігор Халимбаджа[ru], Ігор Можейко та низка інших порівнювали його роль у фантастиці СРСР з роллю Трохима Лисенка у радянській генетиці та переважну більшість його творів називали графоманськими. На думку помі

Каталог відео