Олександр Василевський

Василе́вський Олекса́ндр Миха́йлович (нар. 18 (30) вересня 1895 — 5 грудня 1977) — радянський військовий діяч, маршал Радянського Союзу (1943), двічі Герой Радянського Союзу (1944, 1945), двічі кавалер ордену Перемога (1944, 1945). Один з найвизначніших радянських полководців Другої світової війни. У роки Німецько-радянської війни Василевський як начальник генерального штабу (1942–1945) брав діяльну участь у розробці й здійсненні практично всіх великих операцій на радянсько-німецькому фронті. З лютого 1945 командував 3-м Білоруським фронтом, керував штурмом Кенігсберга. У 1945 головнокомандувач радянськими військами на Далекому Сході у війні з Японією. У 1949–1953 роках Міністр збройних сил і Військовий міністр СРСР. На XIX і XX з'їздах обирався членом ЦК КПРС (1952—1961). Депутат Верховної Ради СРСР 2—4-го скликань (1946—1958). Народився 9 (30) вересня 1895 року в селі с. Нова Гольчиха Костромської губернії у багатодітній родині церковного регента. Олександр був четвертим за старшинством з восьми братів і сестер. У 1897 році з сім'єю переїхав в село Новопокровське, де батько Василевського став служити священиком у щойно збудованому кам'яному Вознесенському храмі. Пізніше Олександр Василевський почав навчання в церковнопарафіяльній школі при цьому храмі. У 1909 році закінчив Кінешемское духовне училище і вступив в Костромську духовну семінарію, диплом про закінчення якої дозволяв продовжити освіту в світському навчальному закладі. Брав участь у всеросійському страйку семінаристів. Він мріяв стати агрономом або землеміром, але Перша світова війна змінила його плани. Він почав навчання в Олексіївському військовому училищі. У травні 1915 року закінчив прискорений курс навчання (4 місяці) і в чині прапорщика був направлений на фронт. З червня до вересня побував у ряді запасних частин і нарешті опинився на Південно-Західному фронті. Навесні 1916 призначений командиром роти. На цій посаді в травні 1916 року брав участь у Брусиловському прориві. Отримав чин штабс-капітана. Звістка про Жовтневу революцію застало Василевського під Аджуд-Ноу, в Румунії, де він вирішив залишити військову службу. У квітні 1919 року призваний в Червону Армію і направлений в 4-й запасний батальйон, на посаду помічника командира взводу. Через місяць був відправлений як командир загону з 100 чоловік в ступінську волость Єфремівського повіту Тульської губернії для надання допомоги у здійсненні продрозкладки і боротьби з повстанцями.