Зоя Гайдай

Зо́я Миха́йлівна Гайда́й (19 травня [1 червня] 1902, Тамбов, Російська імперія — 21 квітня 1965, Київ, Українська РСР, СРСР) — українська радянська співачка (сопрано), народна артистка УРСР (1940), народна артистка СРСР (1944). Дочка відомого фольклориста та хорового диригента Михайла Гайдая (1878—1965). Закінчила Житомирське музичне училище, потім, у 1927 році — Київський музично-драматичний інститут ім. М. Лисенка. У 1928—1930 і 1934—1955 роках — солістка Київського, у 1930—1934 роках — Харківського театрів опери та балету. Під час Німецько-радянської війни перебувала в евакуації в Уфі й Іркутську разом із чоловіком, співаком-тенором Миколою Платоновим та іншими артистами київської опери. У 1947—1965 роках — викладач Київської консерваторії (з 1963 року — професор). Серед вихованців Зої Гайдай — Людмила Божко, Ганна Колесник-Ратушна. Володіла міцним і водночас гнучким голосом красивого тембру широкого діапазону. Наталка («Наталка Полтавка» М. Лисенка), Оксана («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Любов Шевцова («Молода гвардія» Мейтуса, перше виконання) та ін. Лауреат Сталінської премії (1941). Поховано в Києві на Байковому кладовищі. У 1967 році на могилі встановлено гранітний надгробок (скульптор Петро Остапенко, архітектор Валентина Шевченко) та меморіальні дошки. На честь Зої Гайдай названо вулицю в Києві.