Eugene Kindinov

Євген Кіндінов

Євген Кіндінов
Народився 24 травня 1945 року в Москві.

Закінчив Школу-студію ім. В.І. Немировича-Данченка при МХАТ (1967), актор цього театру (з 1989 — МХАТ ім. А. П. Чехова).

Євген Кіндінов (Киндінов) народився в Москві. Його мама була домогосподаркою, а тато — ретушером. У дитинстві Євген не подумував про професію актора. Хлопчик дуже любив географію, збирав марки і мріяв стати мандрівником.

Як зізнається сам Євген Арсентійович, був час, коли його затягнула вулиця. Щоб звільнити його від поганого впливу, сестра після чергової бійки буквально за руку відвела його в театральний гурток Будинку піонерів. Спочатку хлопчик вирішив, що пробуде там не більш тижня. Та педагог Олександра Георгіївна Кудашева змогла заразити його любов'ю до театру, і цей тиждень розтягнулася на все життя.

Після закінчення школи Євген вступив у Школу-студію ім. В.І. Немировича-Данченка при МХАТ. Він потрапив на курс до чудового педагога Віктора Карловича Монюкова, якому вдячний донині.

Там же в Школі-студії МХАТ Євген познайомився і зі своєю майбутньою дружиною — Галиною. Донині вони разом, а нещодавно до того ж і повінчалися. У 1986 році у них народилася донька Дарина. Вона не пішла стопами батьків — навчається в Московському державному інституті міжнародних відносин, на факультеті міжнародного права.

Після закінчення в 1967 році Школи-студії МХАТ Євген був прийнятий в трупу МХАТ, де і працює донині. Варто відзначити, що в той час Кіндінов був наймолодшим актором МХАТу і залишався таким довгий час, оскільки керівництво не любило брати молодих.

Першою серйозною перевіркою Євгенія стала роль Васьки Попела у виставі «На дні». Його партнером був знаменитий актор Олексій Грибов. Розповідають, що Грибов спочатку незлюбив молодого актора. Але потім відносини налагодилися, і Олексій Миколайович зіграв важливу роль у його становленні як актора.

Одного разу стався курйозний випадок, який запам'ятався Євгенію на все життя. Він згадує: «У виставі є сцена, де Попіл душить Луку. Я на прем'єрі від хвилювання так прихопив Грибова, що ледве було не придушив по-справжньому. Щоправда, тут же з'ясувалося, що мій партнер хоч і у віці, але чоловік міцний. А в антракті до мене приходить гример: «Зайдіть, будь ласка, до Олексія Миколайовича!» «Ти що, з глузду з'їхав? — Накинувся на мене знаменитий артист. — Це все-таки сцена, а не життя. А якщо по ходу дії треба вбити, то вбивати будеш?» Я запам'ятав, що професія — це професія».

Слідом за роллю Васьки Попела слідувала роль Матроса у виставі «Кремлівські куранти». Одночасно Кіндінов виходив в інших виставах у масовці, граючи різних слуг, негрів. У «Трьох сестрах» він був тринадцятим офіцером, а в першому акті за лаштунками свистів солов'єм. При цьому йому подобалося грати будь-які ролі, і ніщо він не вважав для себе непристойним.

У кіно Євген Кіндінов дебютував у 1968 році, знявшись у масовці в політичному фільмі Сави Куліша «Мертвий сезон».

У тому ж році відбулася і його перша головна роль. У психологічному трилері Маноса Захаріасена «Каратель» він зіграв грецького солдата Венгеліса, який отримує звільнювальну за розстріл людини. Та це звільнення не приносить радості його герою, оскільки солдата весь день мучить совість.

Через два роки Кіндінов зіграв молодого лікаря-рентгенолога Женю в мелодрамі Петра Тодоровського «Міський романс». Потім слідували ролі в мелодрамах Миколи Москаленка «Молоді» та Едуарда Гаврилова «За власним бажанням», фільмі-казці Юрія Цвєткова «Весняна казка» та інших картинах. Поступово Євген Кіндінов ставав відомим актором.

Та справжній успіх актора чекав після виходу фільму Андрона Кончаловського «Романс про закоханих». Цей фільм з цілого ряду зовнішніх і внутрішніх обставин був вельми принизливо розкритикований. У «кіношному середовищі» він отримав прізвисько «Шербурзькі танки», оскільки намагався поєднувати, на думку багатьох, непоєднуване — музично-кічеву естетику «Шербурзьких парасольок» француза Жака Демі з типово радянською епічної сагою. Картина поєднувала в собі поезію і прозу, піднесеність почуттів і приземленість вчинків знічених, зневірених в любові героїв.

Сюжет картини був простий. Герой Євгена Кіндінова Сергій Нікітін під час військових навчань потрапляє на безлюдний острів. Начальство, впевнене в його загибелі, повідомляє про це на батьківщину. Його дівчина Тетяна (Олена Коренєва), дізнавшись про це, сильно страждає. Та треба жити... Коли Сергій повертається, виявляється, що Тетяна вже одружена з іншим.

Розповідає Євген Кіндінов: «Картина була важкою з точки зору технології. Роль у цьому фільмі вимагала від мене на той момент більше сил і майстерності, ніж у мене було. Сьогодні потрібно органічно вивчити текст і прочитати його перед захованою камерою, а тоді все було по-іншому.

Ми відзняли багато матеріалу. Та й за фактурою роль була незвичайною. «Романс про закоханих» — не драма і не мелодрама. Женя Григор'єв написав такий сценарій, за який ніхто не брався: не знали, як підступитися.

Наша перемога, а це було саме так, здобута потом і кров'ю. Багато в чому фільм «Романс про закоханих» був експериментальним. Вперше, наприклад, в кіно герої заговорили «білим віршем». Вперше були показані досить відверті любовні сцени, про що тоді і думати не могли».

Розгорнуті навколо картини суперечки лише підігріли до неї інтерес публіки. У 1974 році вона зібрала 36,5 млн. глядачів, зайнявши в прокаті десяте місце, і завоювала Великий приз «Кришталевий глобус» на Міжнародному кінофестивалі в Карлових Варах.

Євгену Кіндінову «Романс про закоханих» приніс всенародну популярність. Йому стали приходити потоки листів від прихильниць, його зупиняли на вулиці, щоб взяти автограф. Численним прихильницям подобалося в його герої Нікітіні вміння глибоко відчувати, безоглядно любити.

У 70-ті роки Євген Кіндінов був одним із найпопулярніших молодих акторів. Глядачі із задоволенням дивилися фільми з його участю. Високий, гарний, темпераментний він одразу ж приковував їхню увагу. На рубежі 70-х — 80-х років він знявся у детективі Євгена Татарського «Золота міна», кіноповісті Геральда Бежанова «Терміновий виклик», шпигунському детективі Веніаміна Дормана «Повернення резидента», мелодрамі «Вас чекає громадянка Никанорова». Разом з дружиною Галиною Кіндіновою він зіграв у телесеріалі Володимира Довганя «Талант».

Відверто кажучи, не всі з його численних картин були шедеврами. За його власним визнанням, були в його біографії не раз і прохідні ролі, від яких він сьогодні б відмовився. Та при цьому Кіндінов ніколи не грав погані ролі через гроші. «Брак грошей — це не стан гаманця, а стан душі. Дуже великі гроші мені і не пропонували. Були в моїй біографії прохідні картини. Та це була саме моя нерозбірливість, а не продаж себе в якості матеріалу», — зізнається актор.

Вже з середини 80-х Кіндінова все рідше стали запрошувати на зйомки, почався період охолодження глядацького інтересу. Цілком природно, що актор тоді сильно переживав. Порятунок Кіндінов знаходив у театрі, який вважав і продовжує вважати своєю основною роботою.

Сьогодні Євген Кіндінов продовжує працювати в МХТ імені Чехова, де до речі грає і Галина Кіндінова. Він бере участь у виставах: «Антігона», «Новий американець», «Різдвяні мрії», «Скрипка і трішки нервово», «Художник, що спускається по сходах».

У 2003 році Євген Кіндінов знявся в серіалі «Сищики-2», де зіграв лиходія. На питання, як працювалося на телебаченні, він відповідає: «З більшою відповідальністю, ніж раніше. Тепер же працюють не за страх, а за гроші, тому ретельніше, менше часу витрачається даремно. Та взагалі я зазвичай відмовляюся від телепропозицій — за винятком пропозицій від каналу Культура. Тут погодився, тому що режисером був мій товариш» (Дмитро Бруснікін).

Одна з останніх робіт актора у кіно — роль Каменєва в серіалі «Діти Арбата».

Народний артист Росії (1989).

Народився 24 травня 1945 року в Москві. Закінчив Школу-студію ім. В.І. Немировича-Данченка при МХАТ (1967), актор цього театру (з 1989 — МХАТ ім. А. П. Чехова). Євген Кіндінов (Киндінов) народився в Москві. Його мама була домогосподаркою, а тато — ретушером. У дитинстві Євген не подумував про професію актора. Хлопчик дуже любив географію, збирав марки і мріяв стати мандрівником. Як зізнається сам Євген Арсентійович, був час, коли його затягнула вулиця. Щоб звільнити його від поганого впливу, сестра після чергової бійки буквально за руку відвела його в театральний гурток Будинку піонерів. Спочатку хлопчик вирішив, що пробуде там не більш тижня. Та педагог Олександра Георгіївна Кудашева змогла заразити його любов'ю до театру, і цей тиждень розтягнулася на все життя. Після закінчення школ