Жан-П'єр Бакрі

У 1962 сім'я перебирається до Канн, Жан-П'єр навчається у місцевому ліцеї , збираючись стати викладачем латини та французької, але потім залишає цю ідею — спочатку він служить у банку, а в 1976 їде до Парижа, де влаштовується в рекламне агентство.

Записавшись в аматорський театр, Бакрі привертає до себе увагу, зігравши кілька класичних ролей з акцентом pied-noir — «чорноногих», тобто французів магрибського походження.

Тоді ж він з'являється в епізодичних ролях на телебаченні і пише свої перші п'єси — «Всього лише» (1977), «Поштова марка» (1978) і «Ніжний лик любові» (1979).

Він одержимий театром, але щоб стати по-справжньому поміченим, акторові необхідний кінематограф — слідує кілька епізодичних ролей у різних картинах. Бакрі стає знаменитим після «Тисячі вибачень»; Жан-Лу Дабаді спеціально під нього пише роль інспектора Есперанца для фільму «Сьома мета», а за роль у «Підземці» Бессона актор вперше номінується на Сезар. Однак Бакрі не приваблюють «великі» ролі — він залишається майстром епізоду, експлуатуючи любов французів до кумедних і ексцентричних персонажів, які перебувають на периферії основної дії.

Набагато більше за кінематограф Бакрі цікавить драматургія; поворотним моментом стає його зустріч з іншою актрисою-драматургом — Аньєс Жауї, що стала його співавтором і супутницею життя. Вони пишуть театральні п'єси, які потім екранізуються («Кухня і залежність», «Сімейна схожість»), а також оригінальні кіносценарії для Алена Рене («Курити / Не курити», «Усім знайома ця пісня»).