Борис Іванов

Батько — Іванов Володимир Григорович, робочий, слюсар. Мати — Іванова Євдокія Романівна, домогосподарка.

Закінчив Одеське театральне училище (1941).

Любов до театру проявилася у Бориса ще в 13 років. Сусідка по будинку, де проживали Іванови, давала хлопцям контрамарки в Одеський оперний театр. Борис з дитинства був дуже музикальний і з задоволенням після вистав насвистував улюблені арії. Це допомогло йому влаштуватися статистом в оперний театр. Так з 14 років він уже працював у театрі. Тому після школи вирішив вступити до театрального училища на акторський факультет. В училищі Борис Володимирович провчився з 1937 по 1941 рік. Його першим педагогом був Михайло Яремович Тількер.

На 22 червня 1941 був призначений випускний бал після дипломного спектаклю. Однак дипломний спектакль грали майже в порожньому залі: всі вже знали про початок війни. В училищі був організований винищувальний батальйон, завданням якого було піймання диверсантів, які висвітлювали літакам цілі для бомбардування.

Борис подав заяву про відправку на фронт і 7 липня 1941 його призвали в армію. Спочатку його направили на курси перепідготовки керскладу у Військову академію тилу і транспорту імені Молотова в Харкові, після якої лейтенант інтендантської служби Іванов був відправлений на Північно-Західний фронт. Пізніше він був спрямований на перепідготовку в місто Рибінськ, став стройовим командиром і служив у штабі Північно-Західного фронту. Потім він був начальником штабу батальйону, або старшим ад'ютантом в 14-му гвардійському полку 7-ї гвардійської дивізії 10-ї гвардійської армії під командуванням М.І. Казакова.

У результаті тривалих боїв від батальйону, в якому служив Борис Іванов, залишилося чоловік 18-19. Полк був направлений на переформування.

8 квітня 1942 в бою біля села Михайлівки в районі Личково Борис Іванов був важко поранений і до вересня лежав у різних госпіталях. Загрожувала ампутація руки. Після лікування поїхав у справах до Рибінську. Однак дорогою в товарному поїзді у нього вкрали всі документи і гроші. Так Борис Іванов був змушений залишитися в Рибінську, де став працювати в драматичному театрі. Йому дуже хотілося поїхати до Москви, в театр, проте його не відпускали.

Тільки в 1944 році йому вдалося дістатися до Москви. Він прийшов у Державний академічний театр імені Моссовета до Ю.А. Завадського. Майстер прослухав молодого актора і прийняв його в театр. Звідтоді більше півстоліття Борис Володимирович грав на сцені Театру імені Моссовета. За ці роки він створив цілу галерею блискучих ролей.

Борис Володимирович створив чудові образи, що запам'яталися і улюблені глядачами ролі більш ніж у 80 фільмах, у тому числі: «Шалене золото», «Версія полковника Зоріна», «Повернення резидента», «Час бажань», «Кінець отамана», «Ленін у Парижі», «Міраж», «Не самий вдалий день», «Отець Сергій», «Передчасна людина», «Слідство ведуть знавці. Справа перша. Чорний маклер», «Суто англійське вбивство», «Вся королівська рать».

Дружина — Богданова Наталія Сергіївна, актриса Державного академічного театру імені Моссовета.

Народний артист РРФСР (1981).

Борис Іванов пішов з життя увечері 2 грудня 2002 в московській лікарні. Похований актор на Ваганьковському кладовищі, ділянка № 19.