В'ячеслав Невинний

В'ячеслав Михайлович Невинний народився 30 листопада 1934 року в Тулі. Його батько працював на збройовому заводі, а мама була секретарем-друкаркою у начальника відділення залізниці. Слава з дитинства не визнавав над собою влади, окрику. «І не тому, що гордій, або там розумник, — говорив він, — просто моя природа повставала проти такого спілкування. Мені здавалося, що завжди можна тихо, спокійно домовитися». Треба визнати, що батьки ніколи не карали сина. Жили вони спокійно, в політику не лізли, ні з чим не сперечалися... З ранніх років у В'ячеслава проявився інтерес до театру. Школярем він брав участь у постановках драмгуртка, який працював при Тульському палаці піонерів. До закінчення школи він вже твердо вирішив стати актором. З другої спроби у 1954 році В'ячеслав Невинний вирушив до Москви вступати до Школи-студії ім. В. І. Немировича-Данченка при МХАТі. Перша спроба виявилася невдалою. Не пройшовши за конкурсом, він повернувся до Тули і влаштувався до місцевого ТЮГ у допоміжний склад. Що могло його чекати — масовка. Хоча часом молодому актору довіряли невеликі ролі: молодого робітника Кузьми в п'єсі «Вони були першими», ката в інсценуванні за романом Олександра Дюма «Три мушкетери». Рік потому, набравшись досвіду, В'ячеслав знову вирушив до столиці. І знову в школу-студію МХАТу. Цього разу все пройшло успішно. Юнака взяли. Через чотири роки (в 1959 році) він благополучно закінчив навчання і став актором МХАТ ім. М. Горького (з 1989 — МХАТ ім. А. П. Чехова). Вперше на екрані В'ячеслав Невинний з'явився в 1960 році. У психологічній драмі Володимира Герасимова «Випробувальний термін» він зіграв роль молодого працівника міліції Зайцева. В'ячеслав Михайлович згадує: «Побачене виявилося так не схоже на те, що я собі уявляв! Подумав навіть: «Навіщо треба, щоб інші на це дивилися?» Відтоді не люблю ходити на свої фільми і говорити про них». А ось глядачам настільки характерний актор відразу сподобався. У 60-ті — 70-ті роки він регулярно знімався, причому вельми вдало. Невинний запам'ятався за ролями: молодого колгоспника Павла Маркушева в соціальній драмі «Голова», Любашкіна в комедії «Тридцять три», Серебровського в кіноповісті «Це трапилося в міліції», Фарлафа в екранізації пушкінської поеми «Руслан і Людмила». Величезний успіх акторові принесла співпраця з такими майстрами, як Ельдар Рязанов і Леонід Гайдай. У Гайдая Невинний вперше знявся в 1975 році в ролі братика Горбушкіна в запаморочливій комедії «Не може бути!» Це тут він виконав свою найвідомішу пісню: «Губить людей не пиво, губить людей вода». У подібній же манері такого собі хлопця з хвацькою посмішкою була виконана і роль Юссі Ватанена в гайдаївській комедії «За сірниками» (1980). А ось у того ж Ельдара Рязанова в комедії «Гараж» (1979) Невинний вже зовсім інший. Його Карпухін — боязкувата особа, яка легко міняє принципи. Взагалі, треба відзначити, що при всій своїй характерній зовнішності В'ячеслав Невинний завжди примудрявся бути на екрані різним. А це і величезний талант, і величезна праця. Згадайте його Собакевича з екранізації «Мертвих душ» (1984) Гоголя. Упертий, закостенілий, на перший погляд великий тугодум, але він ще той — собі на умі! Прекрасне втілення гоголівського персонажа. Взагалі 80-ті — дуже вдалий період в акторській кар'єрі В'ячеслава Невинного. Саме в ці роки, крім вищезгаданих фільмів, він знімається в ролі робочого Петра Себейкіна, самовдоволеного міщанина у новорічній трагікомедії «Старий Новий рік», голови колгоспу, що створює фольклорний ансамбль, в комедії «Не ходіть, дівчата, заміж», космічного пірата Веселуна У в чудовій дитячій кінофантастиці «Гостя з майбутнього». Та про цей фільм варто поговорити окремо... Фільм «Гостя з майбутнього», що є екранізацією роману Кіра Буличова «Сто років тому вперед», вийшов на екрани в 1984 році і відразу ж завоював серця мільйонів дітей. Та й не тільки дітей. Мало того, фільм і сьогодні залишається досить популярним, а це, враховуючи його жанр (Кінофантастика), багато чого коштує. Адже при сьогоднішньому розвитку комп'ютерної техніки можна зняти дитячий фантастичний фільм з такими спецефектами! І не буде картонних вагончиків-телепортів, убогої машини часу і т.д. Можна, але... От якось не виходить. Бо при всій технічній неоснащеності того часу творці подарували нам по-справжньому щирий, добрий, веселий фільм. Фільм на всі часи. Як вже говорилося, В'ячеслав Невинний в картині зіграв лиходія-пірата Веселуна У. Лиходій-то лиходій, але часом який він чарівний! Ось, наприклад, з якою насолодою, з яким апетитним бульканням його персонаж п'є кефір! І цей його вираз: «А ти кефір місцевий пробував?!» Сам актор роль Веселуна У особливо не виділяв: «Злодій і лиходій», але при цьому додавав: «Але сам цю казку дуже люблю, як і взагалі казки і дитячі фільми. От кажуть же, що для дітей треба писати так само добре, як і для дорослих, тільки краще. А грати? Для мене дитяча реакція завжди чистіше і простодушніша. Якщо дітям подобається, я спокійний, значить роль вдалася». А дітям В'ячеслав Невинний дійсно дуже подобався. І очно — щодо фільмів, і заочно — по мультфільмах. Це його неповторним голосом говорили Кіт у «Поверненні блудного папуги» («Ех, ви, сірість... Це ж Бубль-гум!»), Ведмежа з «Їжачка в тумані» та багато-багато інших персонажів. З початку 90-х років В'ячеслав Невинний знімався все рідше. Криза, що торкнулася кіно в той час, вдарила по багатьом акторам. От і доводилося грати в таких картинах, як, наприклад, комедія Володимира Мартинова «Шкура». Ні, фільм зовсім не поганий, але рівень все ж зовсім не той... У 1997 році В'ячеслав Невинний знявся в ексцентричній комедії «Поліцейські і злодії», римейку знаменитої італійської картини. І знову, начебто все непогано, але того успіху, що був раніше, на жаль, не вийшло... В'ячеслав Невинний багато років страждав на цукровий діабет. У 2003 році В'ячеслав Михайлович потрапив до лікарні. Ноги боліли все сильніше і він вже не міг пересуватися. Більше року він провів на лікарняних ліжках. Там же зустрів і своє 70-річчя. Після серії операцій лікарям довелося ампутувати акторові ногу до коліна. В'ячеслав Михайлович дуже важко це переживав, довго не міг прийти до тями: «Часом просто не хотілося прокидатися. Я майже почав божеволіти». У цей важкий момент Невинному допомогли його колеги та друзі: Олександр Калягін і Олег Табаков. Завдяки їхнім клопотам, а також сприянню рідного театру та Спілки театральних діячів, було сплачено дороге лікування. Та справа не тільки в грошах. В одній з кращих московських клінік В'ячеславу Михайловичу виготовили спеціальний протез. Він заново вчився ходити і, зрештою, вийшов на сцену Художнього театру! Ось що значить завзятість, помножена на підтримку рідних і друзів. Та хвороба знову піднесла В'ячеславу Михайловичу страшний удар. Гангрена вразила другу ногу. Невинний довго не хотів вірити в те, що на нього знову чекає операція, приховував від рідних ознаки хвороби, сам собі робив перев'язки. Та коли у нього раптово почалася кровотеча, артиста негайно відправили в ЦКБ. Щоб врятувати акторові життя, довелося піти на другу ампутацію... І все-таки життя тривало... Величезну підтримку В'ячеславу Михайловичу надавав його син В'ячеслав Невинний-молодший і вірна дружина (перша і єдина) — заслужена артистка Росії Ніна Гуляєва. Щоб чоловік не відчував себе відірваним від театру, Ніна Іванівна репетирувала з ним свої ролі. Він же, у свою чергу, підказував їй якісь нові ходи. В'ячеслав Невинний пішов з життя 31 травня 2009 року о 16 годині 30 хвилин у своїй квартирі на Тверській вулиці. Його поховали на Алеї акторів Троєкурівського кладовища столиці. Деякі ЗМІ стверджували, що його поховають, згідно прохання покійного, на алеї акторів Новодівичого кладовища. Близькі В'ячеслава Невинного і керівник МХТ Олег Табаков просили про це московську владу і особисто мера, але отримали відмову.