Тед Ньюджент

Захопившись рок-н-ролом, вже з семи років Тед почав грати на гітарі. З 1960 року він виступав з аматорськими групами The Royal High Boys і The Lourdes, поки його родина 1964 не переїхала в Чикаго. Там у 1966 Ньюджент зібрав гурт The Amboy Dukes, яка, починаючи як типовий гаражний рок-гурт, з часом перетворився на важливий місцевий хард-роковий колектив.

У 1967-1973 роках гурт з різними складами записав чотири альбоми, після чого змінив назву на Ted Nugent & The Amboy Dukes. З цією назвою гурт підписав контракт з «Discreet», що належала Френку Заппі, де записала два чергових альбоми: «Call Of The Wild» і «Tooth, Fang & Claw», які однак не користувалися великим успіхом.

У 1975 році гітарист розпустив гурт і, уклавши контракт з «Epic», почав сольну кар'єру. За допомогою Дерека Сента Голмза (Derek St.Holmes) — гітара, Роба Гранджа (Rob Grange) — бас, Кліффа Дейвіса (Cliff Davies) — ударні, Ньюджент записав у 1976 лонгплей «Ted Nugent», який потрапив в американський Тор 30 і швидко став «золотою» платівкою. Черговий альбом «Free For All», в записі якого взяв участь Meat Loaf, знову пропонував енергійний рок, відомий з попередніх робіт музиканта. Лонгплей купили більше мільйона чоловік, і він став першим в кар'єрі Ньюджента «платиновим» диском. Подібне сталося і з альбомом 1977 року «Cat Scratch Fever», причому головна балада з нього стала кращим хіт-синглом артиста.

Однак у першу чергу Ньюджент дивував усіх своїми концертними виступами. На сцені він створював імідж «дикуна». Артист з'являвся на сцені в пов'язці на стегнах, розмахуючи луком і стрілами, за допомогою яких, як він стверджував, добував їжу родині. Агресію виступів Ньюджента добре передавав подвійний концертний альбом «Dooble Live Gonzo», в який увійшли найбільш характерні твори музиканта. Під час записаного і виданого наприкінці того ж року лонгплея «Weekend Warriors» — четвертої, але останньої «платинової» платівки — Сента Голмза і Гранджа змінили Чарлі Хан (Charlie Huhn) — гітара і Джон Сотер (John Sauter) — бас. Цим складом було записано альбом «State Of Shock», який ледь досяг «золотого» статусу, проте в Європі він продавався краще. Подібне сталося і з альбомом 1980 року «Scream Dream».

У 1981 році Ньюджент вирушив у світове турне з новими музикантами: Майком Гарднером (Mike Gardner) — бас; Марком Герхардтом (Mark Gerhardt) — ударні; Кертом (Kurt) — гітара; Ріком (Rick) — гітара і Берном Вейгонером (Verne Wagoner) — гітара, що складали групу DCHawks.

Наступного року Ньюджент уклав новий контракт, на цей раз з фірмою «Atlantic Records» і знову змінив акомпануючу групу, де з'явився Дерек Сент Голмз, а також Дейв Кісвіні (Dave Kiswiney) — ударні та екс-Vanilla Fudge і The Cactus — Кармін Еппіс — ударні. Однак далі у своїй творчості Ньюджент не хотів, або ж не міг змінити формулу, яка добре слугувала йому в 1970-х роках. У чергові три сольні платівки було привнесено небагато нового, а сам артист залишався популярним в основному завдяки виступам на телебаченні і різних торжествах.

У 1989 році Ньюджент об'єднав свої зусилля разом з колишнім вокалістом і гітаристом Styx Томмі Шоу (Tommy Shaw), екс-Night Ranger Джеком Блейдсом (Jack Blades) — бас, а також Майклом Картеллоном (Michael Cartellone) — ударні, створивши супергурт Damn Yankees, що отримав великий комерційний успіх. У 1991 році гітарист разом з дружиною створив журнал для мисливців «Ted Nugent World Bowhunters Magazine», а також магазин для рибалок і мисливців. Крім цього Ньюджент написав книгу «Blood Trails», в якій гостро полемізував з активістами та організаціями, які стояли на захисті тварин. У 1995 році артист повернувся на музичний ринок з альбомом «Spirit Of The Wild». 21 квітня 2010 Ньюджент оголосив про нове турне «Trample the weak, hurdle the dead».