Михайло Пшеничний

Актор театру і кіно Михайло Володимирович Пшеничний народився 5 серпня 1989 року в Україні в місті Київ. Після школи вступив набувати спеціальність актора в Київський Національний Університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого (КНУТКіТ). Майстром майбутнього актора став народний артист Росії та України Ю. Н. Мажуга. У 2010 році, відразу після закінчення інституту, почав грати в Київському Академічному Театрі Драми і Комедії на Лівому березі Дніпра під керівництвом народного артиста України і Росії Едуарда Марковича Митницького. Тут Пшеничний прослужив актором два роки і встиг виконати ряд невеликих, але яскравих і пам'ятних ролей. Його можна було побачити в акторському ансамблі у виставі за творами Федора Достоєвського і Олександра Володіна «Голубчики мої!...» («Які у вас претензії до дружини?"), В ролі винахідника в дитячій казці «Ах мій милий Августин», статуї в інсценуванні Дон Жуана Дмитра Богомазова в «Гості грядуть опівночі», сусіда в комедійній виставі Іллі Ноябрьова «Повернення блудного батька», Тоні у виставі Едуарда Митницького «Так закінчилося літо...» за романом Ірвіна Шоу «Люсі Краун». Також у складі лабораторії молодої режисури «Вільна сцена» виконав ролі в спектаклях «Безхребетність» (за твором Інгрід Лаузунд) і «Мене немає... пізно лякати» (за п'єсами Василя Сигарєва і Льва Проталина). З 2007 року, ще будучи студентом, Михайло почав освоювати професію кіноактора. Перші проби пера відбулися в українських серіалах. Його можна побачити в епізодах серіалів «Колишня» (2007), «Повернення Мухтара» (2010), «Єфросинія» (2010), «Костоправ» (2012), «Жіночий лікар» (2012) та багатьох інших. Зіграв головні ролі в телевізійних серіалах «Ящик Пандори» (2011), «Наречена мого друга» (2012), «Будинок з ліліями» (2014), «Довгий шлях додому» (2014). Крім зйомок у серіалах займається акторською роботою в кіно. Пшеничного можна побачити в мелодраматичному телефільмі Олексія Лісовця «Арифметика підлості» (2011), в ліричній мелодрамі Оксани Байрак «Пізніше каяття» (2013) і біографічній драмі Олени Фетісової «Параджанов» (2013).