Ірина Мірошниченко

Після повернення до Москви вчилася в Школі при училищі ім. Гнєсіних (скрипка), почала вчити французьку мову.

У 1965 році закінчила Школу-студію МХАТ (курс Василя Маркова).

З 1965 року — актриса МХАТ (з 1987 року — МХАТ ім. Чехова).

Вперше вона знялася в кіно ще в студентську пору, коли навчалася в школі-студії МХАТ. Дебютом була епізодична роль у фільмі Георгія Данелія «Я крокую по Москві», яка не залишила скільки-небудь помітного сліду у творчій біографії актриси.

Перша велика роль у кіно — розвідниця Галина Ортинська в фільмі Антона Тімошініна «Їх знали тільки в обличчя» (1966). Картина мала великий успіх у глядачів, але сама актриса не переоцінювала цей успіх.

На жаль, дебют в кіно виявився уявним. Досить скоро виявилася дивна закономірність: проби, які тепер часто пропонували Мірошниченко, як правило, закінчувалися відмовами на самому останньому етапі, на тому особливо образливому етапі, коли чутка вже числить роль за актрисою і відмова подібна зняттю з ролі.

Та лишень знайшовся режисер, який побачив, що каченя здавалося чужинцем тільки тому, що народилося лебедем, все стало на свої місця. Цей режисер — О.С. Михалков-Кончаловський.

У творчому союзі з Андрієм Нікольським актриса випустила кілька компакт-дисків, музичних альбомів, пластинок, підготувала сольний концерт до 850-річчя Москви «Корінна москвичка», не раз показаний по телебаченню і виданий на відеокасеті. З цією програмою Ірина Мірошниченко об'їздила багато міст Росії, виступала перед багатотисячною аудиторією в Нью-Йорку.

Автор книги «Розкажу...» (Астрель, 2011).

Народна артистка Росії (1988).