Джордж Харрісон

Харрісон був не тільки співаком, автором пісень, гітаристом та ситаристом, але також музичним продюсером та новатором. У 1960-і роки Харрісон прийняв індуїзм, що значно вплинуло на його подальшу творчу та громадську діяльність. Харрісон відіграв ключову роль у пробудженні інтересу на Заході до індійської культури, індуїзму та Руху Харі Крішна.

Хоча авторами більшості пісень The Beatles були Джон Леннон та Пол Маккартні, Харрісон також написав та виконав по кілька пісень на кожному з альбомів гурту. З пізнього періоду творчості ансамблю авторству Харрісона належать такі хіти, як Here Comes the Sun, Something і While My Guitar Gently Weeps. Після розпаду гурту Харрісон розпочав успішну сольну кар'єру, випустивши перший в історії музики «потрійний» альбом All Things Must Pass, який став першим сольним альбомом одного з екс-бітлів, який зайняв верхню позицію в чартах. Окремим синглом вийшла пісня My Sweet Lord, яка також досягла вершин хіт-парадів. Ця посвячена Крішне композиція стала не лише найбільшим хітом сольної кар'єри Харрісона, але також і предметом багаторічного судового процесу через те, що Харрісона звинуватили у плагіаті. 1971 року Харрісон став першою рок-зіркою, яка організувала великий благодійний концерт — «Концерт для Бангладеш». Окрім своєї сольної роботи, Харрісон виступив співавтором кількох пісень іншого екс-бітла Рінго Старра, а також автором пісень супергрупи The Traveling Wilburys, яку він заснував у 1988 році разом із Бобом Діланом, Томом Петті, Джеффом Лінном та Роєм Орбісоном. Джордж Харрісон - єдиний з бітлів, який видав автобіографію («Я, мені, моє», 1980). Харрісон також отримав популярність як кінопродюсер: у 1978 році він заснував кінокомпанію HandMade Films, яка випустила такі відомі фільми, як «Житіє Брайана по Монті Пайтону», «Бандити часу», «Уітнейл і я» та «Карти, гроші, два стволи». У своїй роботі як кінопродюсер Харрісон співпрацював із такими артистами, як Мадонна та членами британської комік-групи «Монті Пайтон». Харрісон був двічі одружений, спочатку на фотомоделі Патті Бойд, а потім на секретарці компанії звукозапису Олівії Трінідад Аріас, яка народила йому сина Дхані. Помер Харрісон 29 листопада 2001 року в Лос-Анджелесі від раку легенів та раку мозку.

У 1965 році Харрісон разом з іншими бітлами був нагороджений Орденом Британської імперії.

Іншою нагородою Харрісона з The Beatles був "Оскар", який бітли отримали в 1970 році за "найкращу звукову доріжку" до фільму "Нехай буде так". У 1990 році, на честь Харрісона була названа мала планета 4149, відкрита 9 березня 1984 року. У 2002 році Харрісон був посмертно нагороджений премією Британської академії кіно та телевізійних мистецтв BAFTA за визначний внесок у розвиток кіномистецтва. 15 березня 2004 року Харрісона прийняли до Зали слави рок-н-ролу як сольного артиста. 1 серпня 2006 року Харрісона включили до алеї слави Медісон-Сквер-Гарден (за «Концерт для Бангладеш»). Як учасник The Beatles та The Traveling Wilburys, а також за свою сольну кар'єру, Джордж Харрісон загалом отримав 13 премій «Греммі»; останню з них уже посмертно, у 2003 році, за музичну композицію Marwa Blues з альбому Brainwashed. Харрісон з'являвся двічі на обкладинці журналу Time: в 1967 разом з іншими бітлами, і в 2001, вже після смерті. 14 квітня 2009 року Харрісон отримав зірку на Голлівудській алеї слави. 2011 року вийшов документальний фільм Мартіна Скорсезе про життя Харрісона під назвою «Джордж Харрісон: життя в матеріальному світі».