Мікеле Плачідо

Він з дитинства мріяв стати актором. Після служби в армії Мікеле навчався в Експериментальному кіноцентрі у Римі, закінчив Академію акторського мистецтва. Захопившись театром, він вступив до Академії драматичного мистецтва. У 1969 році зіграв першу роль на сцені. З 1972 року почав зніматися в кіно. Перша роль — «Справа Пішота» (Il caso Pisciotta, 1972).

Через два роки на екрани Італії вийшла комедія Маріо Монічеллі «Народний роман» (Romanzo Popolare), де Мікеле Плачідо виконав роль Джованні. Картина принесла акторові національну популярність, його стали все частіше запрошувати на різні ролі, найчастіше комедійні. Режисери із задоволенням обігравали його яскраву сексуальність, як, наприклад, у фільмі Бруно Габурро «Сімейні гріхи». У цій картині, повної сміховинних ситуацій щедро приправлених пікантним італійським гумором, Плачідо зіграв бідного, але амбітного і скажено привабливого Міло, який намагається домогтися багатства свого дядечка Карло. У подібному ж плані були його ролі в комедіях Луїджі Коменчіні «Боже мій, як низько я впала» (1974), Луїджі Дзампи «Божевільні ліжка» (1979), Сальваторе Сампера «Ернесто» (1978, премія за роль МКФ у Західному Берліні), Казотт в комедії Серджо Кітті «Казотт» (1977) та інші.

Всесвітню популярність здобув після ролі комісара Коррадо Каттані в телесеріалі «Спрут», де відіграв чотири сезони. У 1991 році грав радянського офіцера у фільмі Володимира Бортка «Афганський злам».

На початку 90-х років Мікеле Плачідо дебютував як режисер з картиною «Помідор». А потім зняв ще кілька фільмів у якості сценариста і продюсера.