Дія «Вулиця Поперечна» проходить на вуличці окраїни Риги в 1988 році, в час, коли в Латвії почалася боротьба за національну незалежність. Тиха вулиця Поперечна ще живе в неясних уявленнях про майбутнє. Кожен з героїв - водій таксі Юліс, серйозно хворий Толік, молода мама Дайга та інші - чітко відчувають проблеми, створені зростаючим тоталітарним режимом. У фільмі нічого не оголошується, просто в перебігу року спостерігається буденне життя жителів і розповідається про їхні долі. Драматургія заснована на зіткненні характерів. Проте, особисті конфлікти персонажів не заважають їм переживати дивне романтичне почуття єдності, створеного великим часом надії і віри в краще життя.

1988 - Приз кіноклубів СРСР, Приз критики «За створення образу вулиці, на якій ми живемо», Приз «Срібний кентавр» на МКФ «Послання до людини».

1988 - Переможець у номінації «Кращий документальний фільм» на кінофестивалі «Великий Крістап».

1989 - Приз Йоріса Івенса Міжнародного кінофестивалю в Амстердамі.

1989 - Гран-прі Міжнародного кінофестивалю документальних і антропологічних фільмів в Пярну.

989 - приз Р. Флаерті на Міжнародному кінофестивалі неігрового кіно в Ямагаті.

1989 - Спеціальний приз об'єднаного журі Всесоюзного кінофестивалю неігрового кіно у Воронежі.

1990 - Премія «Ніка» «За кращий документальний фільм».

1990 - Премія «Фелікс» Європейської кіноакадемії «За кращий документальний фільм».