Драма Вонга Карвая, одного з найвідоміших режисерів Сходу, розповідає історію в чотирьох главах — про прощення й прощання, любов і свободу, образу та біль. Головна героїня, Елізабет, щойно пережила сильне розчарування: її коханий виявився брехуном. Але замість того, щоб замикатись у своєму горі, вона вирушає в подорож — чи то країною, чи то глибинами власної душі. Та що чекає її наприкінці цього шляху?

Фільм Мої чорничні ночі — це шлях до переосмислення себе і свого життя. Елізабет відчуває: аби відпустити минуле й розібратися з теперішнім, їй потрібен час. Вона вирушає в дорогу, й люди, яких зустрічає, стають для неї дзеркалом — її думок, її болю, її надій. Водночас ці зустрічі — це уроки, які допомагають розплутати ще один вузлик усередині, перш ніж рухатися далі. Її шлях починається з Джеремі — власника кафе, куди вона зайшла одразу після розриву. За шматком чорничного пирога вона розповіла йому про все, що носила в собі. Саме тоді між ними виникла тонка, майже невидима, але важлива нитка зв’язку. І саме тоді вона зрозуміла: треба розібратися зі своїми бажаннями, перш ніж дозволити собі нові почуття. Це стала точка відліку. І коли, зробивши повне коло, вона знову повернеться до Джеремі — перед ним буде вже зовсім інша людина. Те, як вона зміниться, не переказати словами — це треба побачити, переглянувши фільм Мої чорничні ночі.

Ця картина насичена образами, алегоріями, глибокими символами. Хоч головною героїнею і є Елізабет, персонажі, яких вона зустрічає, не менш значущі. Їхній екранний час коротший, але вони мають таку ж емоційну вагу, як і вона сама. Можна сказати, що Елізабет — це центр, який об’єднує низку важливих історій, рівнозначних за сенсом.

Цікаво, що Нора Джонс, яка зіграла Елізабет, — не акторка, а джазова співачка. Та її акторський дебют отримав схвальні відгуки, а сама стрічка була номінована на Золоту пальмову гілку. Мої чорничні ночі — це приклад глибокої філософської драми. Якщо вам близьке таке кіно — варто подивитися.