Щиро заздрили мешканці однієї зі станцій проїжджаючим мимо них людям. На станції куховаркою працювала Аріна. Їй було років під 40, негарна, брудна, обірвана, ходила вона перевалюючись з ноги на ногу, на її рябому обличчі блищали вузькі перелякані оченята, оточені зморшками. Жила Аріна самотньо. Та ось одного разу зайшов до неї на кухню стрілочник Гомозов, теж самотня людина, що втратив недавно сім'ю, і попросив пошити йому кілька сорочок. А потім запросив зайти до нього увечері – чайку попити, поговорити нудьги заради. Пішла від нього Аріна вже на світанку. Так вони й зажили, ховаючи від усіх свій бруд. Та от про їхні стосунки дізналися мешканці станції. Навколо Аріни і Гомозова заради розваги влаштували жартівливе весілля. Нерухомо, наче німа, стояла Аріна, опустивши голову на груди. А коли розгублений, зніяковілий Гомозов став підтакувати оточуючим, звинувачуючи у всьому Аріну, вона повернулася і пішла в степ.