Сільський хлопчина Іван Бровкін вважався непутящим, тому голова колгоспу намагався тримати від нього подалі свою доньку Любашу. Захар Сілич спробував зробити з Івана шофера. Та Іван підвів свого наставника, коли втопив у річці колгоспну вантажівку. Тільки заступництво матері за сина та повістка в армію допомогли уникнути серйозних наслідків. Не відразу Іван став умілим воїном, але солдатська дружба і взаємодопомога, підтримка й увага командирів допомогли йому досягти успіхів на службі. А Люба чекала свого коханого і відкидала залицяння «інтелігентного» бухгалтера. Єфрейтор Іван Бровкін прибув на побивку вже іншою людиною, і Люба тепер не боялася шпильок і злослів’я з боку односельців на адресу свого судженого. З непутящого хлопця армійська служба перетворила Івана на самостійну особистість, готову до будь-яких труднощів.