П'ятдесят років тому стався руйнівний зомбі-апокаліпсис. Деякий час він був під контролем, але мертві ніколи більше не залишаться мертвими. Зомбі-епідемія продовжувала поширюватися. Ніхто не знав, як і чому це відбувається. Ліки так і не було знайдено. Монстрів, що харчуються плоттю, знищували зброєю, кийками, смолоскипами. Були створені спеціальні табори для утримання зомбі. Християнські проповідники переконували, що м'ясоїдні мерці мають бути спопелені.

Близькі люди ожилих мерців часто боронили їх, замість того щоб забивати їм кілки в голови або спалювати на вогнищах. Ходили чутки про м'ясоїдних зомбі, які навіть повертали свої людські якості ─ могли нормально ходити й говорити. Одним із таких упирів був дядько Джон, якого сховали його племінники. Його вирішили представити світу, і Джон дав згоду на телевізійне інтерв'ю з популярним журналістом.

Постановником картини Мій дядько Джон зомбі став легендарний продюсер Джон Руссо, який продюсував класичний фільм Д. Ромеро 1968 року, а потім і всю іншу серію фільмів про живих мерців. Крім режисури він став також автором сценарію та одним із провідних акторів. В стрічці, бюджет якої склав близько одного млн. доларів, зібралися живі легенди зомбі-хоррорів.