Астрід Ліндгрен

А́стрід А́нна Емі́лія Лі́ндгрен (швед. Astrid Anna Emilia Lindgren, дівоче прізвище Ерікссон, швед. Ericsson; 14 листопада 1907, Віммербю, Швеція — 28 січня 2002, Стокгольм, Швеція) — шведська дитяча письменниця, чиї книги перекладені більш ніж 85 мовами та видані більше ніж у 100 країнах. Сьогодні вона найбільш відома завдяки своїм творам про «Карлсона, який живе на даху» та «Пеппі Довгапанчоху». Астрід Ерікссон народилася 14 листопада 1907 року в південній Швеції, в невеличкому містечку Віммербю у лені Кальмар провінції Смоланд, у фермерській родині Самуеля Авґуста (1875—1969) і Ганни (1879—1961, у дівоцтві Джонссон). Її батько займався сільським господарством на орендованій ділянці в Нессі, на самій околиці містечка. Батьки Астрід познайомилися в 1888 році на ринку, коли йому було тринадцять, а їй дев'ять років. Коли ж Ганні виповнилося 18 років (1905 року) — побралися, 1906 народився старший син Ґуннар (1906—1974), який згодом став членом шведського парламенту. Астрід стала другою дитиною. Пізніше в родині народилися дві доньки — Ганна Інґрід Стіна (1911—2002) й Інґеґерд Брітта Саломе (1916—1997). Астрід зростала в атмосфері любові, доброти, взаємної турботи, працьовитості та побожності, про що сама написала в біографічній повісті, присвяченій батькам «Самуель Август з Севедсторпа і Ганна з Гюльта» В автобіографічному збірнику «Мої вигадки» (Mina påhitt, 1971), Ліндгрен зазначала, що росла у вік «коней та кабріолета». Основним засобом пересування для сім'ї був кінний екіпаж, темп життя був повільнішим, розваги — простіші, а стосунки з навколишньою природою тіснішими. Такі обставини сприяли розвитку у письменниці любові до природи — цим почуттям проникнута вся творчість Ліндгрен, від ексцентричних історій про доньку капітана Пеппі Довгупанчоху до повісті про Роні, доньку розбійника. Письменниця завжди називала своє дитинство щасливим (в ньому було багато ігор і пригод) і вказувала на те, що саме воно служило джерелом натхнення для її творчості. Батьки Астрід не тільки відчували глибоку прив'язаність один до одного та до дітей, а й не соромилися виявляти її, що було великою рідкістю у той час. Про особливі відносини в сім'ї письменниця з великою симпатією і ніжністю розказала в єдиній своїй книзі, не зверненій до дітей, — «Самуель Август із Севедсторпа і Ганна з Гюльта» (1975). Після закінчення школи, у віці 16 років, Астрід Ерікссон почала працювати журналістом у місцевій газеті «Wimmerby Tidningen». Але через два роки (1926), не будучи заміжньою, вона завагітніла від головного редактора. Він запропонував їй одружитися, але вона відмовилася і, залишивши посаду молодшого репортера, переїхала до Стокгольма. Цей крок, як згадувала потім письменниця, був найвідважнішим і найпереломнішим у її подальшому житті. Вона зняла кімнату, почала вчитися на курсах машинопису та стенографії і водночас працювала. У Стокгольмі Астрід народила сина Ларса, але через свою невлаштованість, бідність і зайнятість, вона змушена була віддати його на виховання знайомій родині, що мешкала в Копенгагені.