Семен Аранович

Семен Давидович Аранович (23 липня 1934 року, Деражня, — 8 вересня 1996 року, Гамбург) — радянський російський кінорежисер, народний артист РФ (1994 рік), лауреат Державної премії СРСР (1983 рік), лауреат премії «Ніка» (1988 рік), лауреат премії «Срібний ведмідь» Берлінського міжнародного кінофестивалю (1994 рік) за видатні досягнення у кіномистецтві. У 1955 році Семен Аранович закінчив Вище військово-морське авіаційне училище. Служив у військової морської авіації Північного флоту. Після пережитої авіакатастрофи був змушений радикально змінити рід занять. Аранович вступає до ВДІКу (майстерня Романа Кармена), котрий закінчив у 1965 році. У 1965—1970 роках працював на Ленінградській студії документальних фільмів та на кіностудії «Леннаучфільм» режисером документального кіно. У 1965 році побачила світ його перша самостійна робота — «Час, який завжди з нами». 10 березня 1966 року у Ленінграді брав участь у підпільному фільмуванні відспіву та похорон поетеси Анни Ахматової разом з операторами Віктором Петровим, А. Д. Шафраном та іншими. У 1989 році відзняті матеріали були використані їм в документальному фільмі «Особова справа Анни Ахматової». З 1971 року працював в жанрі ігрового художнього кіно на кіностудії «Ленфильм». Першим постановочним фільмом у його виконанні став фільм «Червоний дипломат». У 1985 році вийшов створений ним міні-серіал «Протистояння», за романом Юліана Семенова. З 1991 року Аранович стає художнім керівником ТО «Кінодокумент». У 1992—1995 роках — голова правління Спілки кінематографістів Санкт-Петербургу. З 1992 року керував майстерню режисури художнього та документального кіно. Очолював кафедру кіномистецтва факультету екранних мистецтв Санкт-Петербургського університету кіно та телебачення. У 1994 році отримав звання народного артиста Російської Федерації.