Іван Котляревський

Іва́н Петрович Котляревський (29 серпня (9 вересня) 1769, Полтава — 29 жовтня (10 листопада) 1838, Полтава) — український письменник, військовий, класик нової української літератури, громадський діяч. Підтримував зв'язки з декабристами. Його поема «Енеїда» (1798) стала великим твором загальнонаціонального значення нової української літератури, написаним народною мовою. Котляревський зробив найвагоміший внесок у становлення сучасної української літературної мови. В умовах занепаду всіх різновидів староукраїнської писемної мови, поема «Енеїда», п'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», написані на основі живого усного мовлення народу, започаткували новий етап формування літературної мови. Народився в Полтаві, тоді Полтавський полк Війська Запорозького, Гетьманщина, в сім'ї канцеляриста — шляхтича гербу Огоньчик. Після навчання в Полтавській духовній семінарії (1789–1793), працював канцеляристом, у 1793–1796 роках — домашнім учителем у сільських поміщицьких родинах. У 1796–1808 роках перебував на військовій службі в Сіверському карабінерському полку. У 1806–1807 роках Котляревський у військовому званні штабс-капітана брав участь у російсько-турецькій війні 1806—1812 років, був учасником облоги Ізмаїлу. Нагороджений орденом Святої Анни 3-го ступеня за дипломатичні заслуги зі схиляння до нейтралітету буджаків та хоробру кур'єрську діяльність на передовій під час штурму цієї фортеці. У 1808 році вийшов у відставку.