Віктор Цой

Віктор Робертович Цой (21 червня 1962 Ленінград, СРСР — 15 серпня 1990, 35-й км. шосе Слока — Талсі, 2,5 кілометра на захід від селища Кестерціемс, Тукумський район, Латвійська РСР, СРСР) — радянський рок-музикант, автор пісень, художник. Засновник і лідер рок-гурту «Кіно», в якому співав, грав на гітарі, писав музику і вірші. Віктор Цой народився в сім'ї викладача фізкультури та інженера. Був єдиною дитиною в родині. З раннього дитинства у нього проявилися схильності до малювання. У 15 років він закінчив середню художню школу, де виникла група «Палата №6» на чолі з Максимом Пашковим. Після виключення за неуспішність з художнього училища імені В. Сєрова (нині імені Миколи Реріха) вступає у СГПТУ-61 на спеціальність «різьбяра по дереву». У молодості Цой був шанувальником Михайла Боярського та Володимира Висоцького, пізніше Брюса Лі, іміджу якого став наслідувати і захопився східними єдиноборствами. Наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років Віктор став тісно спілкуватися з Олексієм Рибіним з аматорського гурту «Пілігрими». Тоді утворився панк-гурт «Автоматичні задовільнячі», у складі якої Цой і Рибін їздили до Москви. Під час однієї з таких поїздок Віктора Цоя, співаючого під гітару з компанією в електричці, зауважив Борис Гребенщиков. Влітку 1981 хлопці заснували гурт «Гарін і Гіперболоїди», який вже восени був прийнятий у члени Ленінградського рок-клубу. Незабаром гурт змінив назву на «Кіно» і під керівництвом Бориса Гребенщикова узявся до запису першого альбому. Протягом 1982 гурт дав ще кілька концертів у Москві, а в 1983 склад гурту помінявся. У травні 1984 «Кіно» у складі: Віктор Цой, Юрій Каспарян (гітара), Олександр Тітов (бас-гітара) і новий барабанщик Георгій «Густав» Гурьянов, за два місяці відрепетирували нову програму, стали лауреатами другого Ленінградського рок-фестивалю. Це була справжня сенсація. Тоді ж гурт записав свій знаменитий альбом «Начальник Камчатки». На початку 1986 гурт доробив альбом «Ніч», який пізніше вийшов платівкою на фірмі «Мелодія»; у тому ж році був записаний і альбом «46». Популярність гурту стала рости як на дріжджах. Звучання «Кіно» у цей період перебувало на самому гребені моди. Музиканти уважно спостерігали за еволюцією музичного процесу на Заході і намагалися знайти застосування у своїй музиці найцікавішого з почутого. Пісні «Кіно» відрізнялися великою кількістю свіжих мелодійних знахідок, а в талановитих текстах Віктора Цоя романтико-героїчна поетика межувала із замальовками з натури, стриманою іронією і гумором. У 1986 гурт з успіхом виступив на спільному фестивалі Ленінградського рок-клубу і Московської рок-лабораторії в Москві. Після успіху альбому «Група крові» (1988), а також появи гурту «Кіно» у фільмі С. А. Соловйова «Асса» країну охопила справжня «Кіноманія». За результатами щорічного опитування журналу «Радянський екран» за виконання ролі Моро у фільмі «Голка» Віктор Цой був визнаний кращим актором 1989 року. У червні 1990 року пройшов останній концерт «Кіно». Після цього Цой з Каспаряном усамітнилися на дачі під Юрмалою, де почали записувати матеріал для нового альбому. Цей альбом, зведений музикантами гурту «Кіно» вже після смерті Цоя, вийшов у грудні 1990 року і отримав назву «Чорний альбом». 15 серпня 1990 Віктор Цой загинув в автокатастрофі. Аварія сталася під Тукумсом у Латвії, в декількох десятках кілометрів від Риги. Згідно з найбільш правдоподібною офіційною версією Цой заснув за кермом, після чого його «Москвич-2141» темно-синього кольору вилетів на зустрічну смугу і зіткнувся з автобусом «Ікарус-250». 19 серпня Віктор Цой був похований на Богословському кладовищі в Ленінграді. Смерть Віктора Цоя була шоком для безлічі шанувальників. Кілька фанатів навіть покінчили з собою. Тисячі людей прийшли на похорон Віктора. Серед багатьох шанувальників музиканта ходила фраза: «Цой не помер. Він просто вийшов покурити». Поряд з усіма своїми іншими заслугами і талантами Віктор, як з'ясувалося, був ще й дуже талановитим письменником. Його твір «Романс» спокійно розміщується на 5 аркушах, але зачіпає майже всі питання, що терзають людство ось вже протягом, як мінімум, 2000 років.